«Гаррі Поттер». Була ідея фікс — перекласти перший том, поки ще немає російської версії, діти в
Харкові чи Донецьку будуть читати українську.
Шкода, що не вдалося цю ідею здійснити з двох причин — по-перше, в Україні тоді ніхто не чув, що
таке «Гаррі Поттер», це був 2000 рік. Подруге — українські видавництва важко переконати, все дуже
повільно вирішувалося. Потім, коли Іван Малкович, директор видавництва «АбаБаГаЛаМаГа», теж
захопився цією ідеєю, він, як християнин, мав певний внутрішній острах — тоді були чутки, що «Гаррі
Поттер» пов’язаний із чаклунством, сатанізмом, усіма такими поганими речами. Нарешті, треба було
отримати авторські права на переклад — переговори з англійським видавництвом тривали майже рік.
— Коли приїжджаєте до Львова, відчуваєте, що він уже не такий, як раніше? Провінцiйнiший,
наприклад.
— Тут спрацьовує певний стереотип — чомусь Львів вважався найбільш українським містом. Хоча
насправді ніколи таким не був. Львів завжди був досить космополітичним містом упродовж усієї історії,
там перепліталися нації і культури, в цьому є певний шарм. Навіть вулиці називалися Вірменська,
Сербська, Староєврейська, Руська. Коли почали говорити, що Львів — це українське місто, то було
видавання бажаного за дійсне. Він не був таким ні в першій половині минулого сторіччя, бо тоді це було
польське місто, ні в другій — бо тоді була русифікація, ще більша, ніж тепер (на початку нового
тисячолiття — ред).
На початку 1990-х Львів став більш українським — євреї та росіяни просто перелякалися й
перефарбувалися. Всі стали такими патріотами, українцями. А потiм побачили — усе спокійно, і все
повернулося назад. Ще один момент, я так само над цим довго думав: що ж таке, чимдалі більше
російської мови у Львові — тут, напевне, такий собі опір проти чогось офіційного. Українська стала
офіційною, і коли молодь дивиться на ті, перепрошую, офіційні рила, які по телебаченню державною
говорять — хоч видно, наскільки це для них штучно — в молодих людей виникає бажання на знак
протесту говорити російською.
Все має бути природним, і має минути час. Найкраще було б, якби українською заговорили брати
Клички, Андрій Шевченко (який, до речі, неймовірно швидко вивчив італійську мову) чи відома
фотомодель. Тоді зрозуміли б, що українська — це престижно. Дуже повільно все змінюється…
Людмила Пyстельник
«Слово Просвiти»
Фото: starylev, theinsider.ua, wz.lviv.ua