1. БАТЯР Я СИ, БАТЯР
2. ТІЛЬКУ ВІ ЛЬВОВІ
3. В СТРИЙСЬКІМ ПАРКУ НА ФИСТИНІ
4. ПАННА ФРАНЦІШКА
5. ТАМ НА БАЛЮ ВЕТИРАНІВ
6. КОЛИ МУЗИЧКА ЗАГРА ШТАЄРА
7. ЯК ХЛОП СИ ПУСКАЧИ
8. З ДАЛЯ ВІД ҐВАРУ
9. ЗА РУГАТКОВ НА ЗАБАВУ
10. ВЖЕ ДВАНАЙЦЯТЬ Б'Є МЕНі
11. ЛИЧАКІВСЬКЕ ТАНГО
12. ЦЬОТКА БАНДЗЮХОВА
13. ФАЙДУЛІ, ФАЙ
14. ТІЛЬКУ ВІ ЛЬВОВІ
(ремікс 30-і роки)

Всі українські редакції текстів: Юрій Винничук,
крім "Тільку ві Львові": Богдан Стельмах

 

Кожна львівська дільниця мала свій фольклор і свої пісенні гімни. Батяри Личакова, Клепарова, Замарстинова, Голоска, Підзамча, Городоцького передмістя вміли не тільки бити писки, але й влаштовували гучні забави, слава про які котилася містом.

БАТЯР Я СИ, БАТЯР

Батяр я си, батяр з малої дитини,
Ой, дана-дана, дана-дана, гей!
Як мав штири роки, ходив до дівчини,
Ой, дана-дана, дана-дана, гей!
Батяруйте, хлопці, як я батярую,
Ні одної нічки дома не ночую.
Маю жаль на маму, маю жаль на тата,
Же мя породили такого вар'ята.

 

В 30-х роках ХХ ст. вийшло кілька кінофільмів, у яких брали участь відомі виконавці жартівливих діалогів на львівській говірці, постійні ведучі радіопрограми "На веселій львівській хвилі" Щепцьо Міґач (Казімеж Вайда) і Тонько Титилита (Генрик Фоґельфанґер). Пісня "Тільку ві Львові" стала популярною завдяки фільму "Волоцюги".

ТІЛЬКУ ВІ ЛЬВОВІ

Най єнші шукають на вербах грушок
В Мюнхені, Парижі, Торонті,
Мене ж Бог боронить від хибних думок,
Зі Львова я ані на крок.
Бо де ще є людєм так файно, як ту,
Тільку ві Львові.
Бо де ще зубачиш таку красоту,
Тільку ві Львові.
Ховаймо на спід тягар наших бід,
І в Штати нема чо тікати.
Таж пиво у нас холодне, як лід,
Дівчата солодкі, як мід.
Якби ще десь раз я вродитисі вмів, то
Тільку ві Львові.
Так люблю той Львів, що бракує ми слів,
Львів то є Львів.
На світі є Відень, Гонконг і Нью-Йорк,
Я ж нігди туди не поїду,
Бо зроду не схильний до хибних думок,
Зі Львова я ані на крок...

 

В СТРИЙСЬКІМ ПАРКУ НА ФИСТИНІ

В Стрийськім парку на фистині (фестивалі)
Там забава кляво (класно) плині,
Там кухарок сотка - дві,
Кажда мода шантеклє (рід кабаре).
Та - разівка (селючка), а та - дама,
Та - в шаліку, та - в панама,
Кажда має сильну хуть (бажання)
Іно, брате, романс круть.
Ойра, шо сі діє, ойра, світ сі сміє,
Ойра, Манька пріє, а музичка гра.

Тутай льокай (лакей), в бутах дзюра,
Ду Марині пре в кункури ( залицяється):
Моя Марись, візьмім шлюб, лиш мені убранє куп.
Будеш в мене вельґа (велика) пані,
Возьмиш си до дому пранє,
Пальцем тя ніхто не ткне, як на харч візьмеш мене.
Тоську йде ду свої Рузі,
Вона шницлі ма в братрурі (духовці).
Вона каже: "Їсти хоч? Ду хавіри (хати) мої скоч".
Він ї каже: "Мій ангелку,
Вийду з войська, то в кустелку (костелі)
Зара з тобов візьму шлюб, іно анцуґ (костюм) мені куп".
Юзя там улана пере (сварить): "Ти бандита, ти хулєра,
За ми (за мої) шницлі і гирбати (чай)
Тиснеш Маньку зизувату!"
Я шпануї (дивлюся) на Касюні і помалу до ні суну.
"Моя Касю, поки час, йдем забавитись хоч раз".
Літнє пиво, лімуняда, на карузель панно, сядай.
Є гойдалка, шо агій! Лиш Касюню сі не бій!"
"Йди ти на Гетьманські Вали*,
Там дістанеш гарем цалий!
А я дівка не така, я би-м хтіла вояка!".
"Вояк має тебе в дупі, а я за то щастя куплю.
У вояка вже є так - серце ламле, як той мак".
"Я вояка сі не бої, а як хочеш серце моє,
То мене о руку прось, мамі вповідж такой шось!"

* На Гетьманських Валах вигулювали повії.

 

Однією з найпопулярніших і найулюбленіших у Львові пісень була трагічна балада про панну Францішку і бідного фризієра (перукаря), цих клепарівських Ромео і Джульєту.

ПАННА ФРАНЦІШКА

На Клепарові за рогатками,
Там собі жила в своєї мами
Файна, як янгол, груба, як кишка,
А всі ї звали панна Францішка.
А татусь панни, він різав свині,
Ліпшого майстра нема донині,
А свині тєжко переживали,
На ціле місто дурні кричали.
Францішки мамця в ринку стояла,
Що забив татусь тим торгувала,
Сальцесон, шкварки, шпондерки, кишки,
Купуйте, люди, в мамці Францішки.
А недалеко від їх господи
Жив си фризієр, бравий молодик,
Він купував там щорання кишку,
Бо кохав тяжко панну Францішку.
Підслухав татусь ту таємницю:
"Не для фриз'єра донька різницька,
І хай щодня він купує кишку,
Та не дістане панну Францішку!"
Як то коханці бідні дізнались,
То з того страшно розхвилювались,
І хоч життя їх було ві цвіті,
Постановили його скінчити.
Бідний фризієр заливсь сльозою,
Купив си кишку із трутизною (отрутою),
А було тої два метри кишки,
І з'їли разом з паннов Францішков.
Як тілько з'їли, зараз почули,
Жи тов ся кишков на амінь струли,
І смерть надходе від тої кишки,
Такий кінець був панни Францішки.

 

Корпус Ветеранів Військових, що об'єднував емеритованих офіцерів, влаштовував популярні недільні забави у льокалю Товариства на вул. Охоронок, 1. На початку ХХ ст. Товариство влаштувало недільну забаву в річницю битви під Ольшинкою. В результаті виникла авантура оспівана в цій баляді.

ТАМ НА БАЛЮ ВЕТИРАНІВ

Там на балю Ветиранів, кужди зна тих панів,
Бо там шо неділи забави кипіли.
А кумітит за вступ бере та й сорок галєрів,
Кужди призна щиро, жи варт, жи варт.
А музичка іну, ану, а музичка гра,
Бо при тій музичці гості бавлюсі весело.
Все їдно, чи то є хлопска, чи то дамска єст,
Аби тілько грала фест а фест.

Панна Юзя при буфеті купу грошей трати:
Три колєйки пива фраїрови плати.
Вона йому шури - мури: шницлі є в братрурі (духовці),
Ружні конфітури, лиш прийди.
До столика панни Басі
Мутуровий (моторовий, водій трамваю) пхасі:
"Чи м'я панна хоче, прошу панни я сі.
Дай ми, панно, хоць надію!", "Я сі з пана смію,
пан не при кулєї*, та й вже, та й вже".
А в буфеті якась п'явка лиш робе, шо дзявка:
"Най ми пан не кива, а став ту три пива!"
Ти ду него ані слова, най ті Бог захова,
Бо він з Кліпарова, гість є гість.
Під стіною якийсь фраїр в козака сі бави,
Кастет ма в кишені, а ніж у рукаві.
Ти ду него ані слова, най ті Бог захова,
Бо він з Личакова, гість є гість.
Опівночі сі з'явили якісь два цивіля,
Морди подряпані, косми, як бадилє.
Ніц нікому не вповіли, тілько морди били,
І так ся бавили цілу ніч.

*Пан не при кулєї - тобто не колійовий працівник і до нього нема такої поваги. Коліярський мундур, як і військовий, захоплював дівчат, бо колійові працівники мали сталу платню.

 

З усіх передмість Личаків мав славу дільниці, де було найбільше шинків і садків для забав під голим небом. Цивілізація закінчувалася перед костелом святого Антонія, і саме до цього пункту можна було затемна відпроваджувати передміщанських панянок. Проникати на подальші терени було вже небезпечно. А тим часом і нижній, і верхній Личаків манили до себе львів'ян особливою романтикою - в цій околиці починалося сузір'я розкішних пияцьких закладів, де бавилося наше міщанство.

КОЛИ МУЗИЧКА ЗАГРА ШТАЄРА

Коли музичка загра штаєра (танець),
ой, діріді, раді, ой, діріді, ра,
зара ду танцю бери мні хулєра,
ой, діріді, раді, ойра.
Куждий єдин гуля, наставляє вуха,
Як не танцює, то музики слуха.
Міську аранжер, тиж файний хлупака,
Він пу французькі навіть балака:
Авансе! Курдемами! Паспарту! Деволяй!
Шерше ля фам! Мулєн Руж! Трібуне! Помпадур!
(тут аранжувальник вигукує перші ліпші словечка).
Хоць мало котрий його капуї (розуміє),
Алі в фіґурах вшиску кляпуї ( все грає, все в порядку).
Як Юзьку Франці відбив риваля (суперника),
Того відразу взяли ду шпиталя.
Дуже за Юзька злякалась гебра (компанія),
Алі тому тільку пукли штири ребра
Бу на Личакові треба фест фраєра,
Аби з батярами гуцати штаєра (танцювати).
Якби не було панни Людвіки,
То би не було файні музики,
Бо вона куждий танець нам уміля (робить милішим),
І на гармоні пірша кляса шпіля (грає).

(продовження)