Відомий бард і перекладач нині пише новітні пісні
про батярів

Віктор Морозов здобув славу як музикант, а останніми роками — і як талановитий перекладач. Саме завдяки йому гарною, доладною сучасною українською мовою "заговорили" Пауло Коельо та Джоан Ролінґ.

— За останній час я мав дві цікаві поїздки, пов'язані з перекладацькою діяльністю, — розповідає Віктор Морозов. — — На міжнародну конференцію в Македонії мене запросили прочитати лекцію про переклади бестселерів, і особливо — про переклади "Гаррі Поттера".
Там були технічні перекладачі з 47 країн. А мене запросили як представника перекладацької "еліти", оскільки займаюся літературними перекладами. А як кожен солдат мріє стати генералом, так і кожен технічний перекладач прагне колись перейти на вищий рівень, узятися за літературний твір, побавитися зі стилістикою... Хоча технічними перекладами, до речі, можна заробити значно більше.

— А яка була друга поїздка?

— На ще одну конференцію, де збиралися перекладачі "Гаррі Поттера" з двадцяти країн. Дуже цікаво було особисто познайомитися з людьми, які працювали над тим самим, що і я. У нас років зо п'ять діяла інтернет-спільнота, де ми обмінювалися думками. Та побачити своїх колег із країн від Бразилії до Японії у реалі, обговорити різні робочі моменти, було дуже приємно.
Крім того, ми створили організацію перекладачів, яку назвали "Абракадабра". Ця гільдія буде підтримувати перекладачів у всьому світі. Бо наразі перекладачі "Гаррі Поттера" у своїх країнах — чи не найвідоміші, і вони можуть відстоювати права інших своїх колег.

— Ех, шкода, що чарівницька епопея Ролінґ уже закінчилася... А над якими творами ви працюватимете тепер?

— Для "А-ба-ба-га-ла-ма-ги" я переклав чергову книжку Роальда Дала "Джеймс і гігантський персик". А для "Видавництва Старого Лева" — "Вікінга у моєму ліжку" Джеремі Стронґа.

— Вам цікавіше перекладати для юного читача чи для дорослого?

— Як на мене, дитяча мудрість набагато глибша, аніж доросла. Хоча мені хотілося б перекласти твори для дорослих. Та чомусь останнім часом пропонують лише дитячу літературу. Мабуть, під впливом "Гаррі Поттера".

— Яка у вас технологія перекладу?

— Доволі дивна, не раджу копіювати. Я читаю й відразу перекладаю, не забігаючи наперед. Бо якби спершу прочитав усю книгу, знав би сюжет, не вистачило б терпіння перекласти. А так уперед підганяє цікавість. Хочеться ж довідатись, чим усе закінчиться! Саме за таким принципом мені вдавалося працювати над "Гаррі Поттером" по 20 годин поспіль.
Після мене переклад читає редактор, а потім я все переглядаю і тоді вже затверджую остаточний варіант.

— Вікторе, ви пишете музику, пісні, перекладаєте. А чи не пробували свої сили в літературі як автор?

— Було й таке... Коли ще навчався в університеті, багато писав — і поезію, і прозу. Спілкувався з молодими поетами, тож і самому хотілося випробувати себе. Кілька зошитів списав.
А нині я не хочу графоманствувати. Якщо й почну писати, то лише тоді, коли відчую: не писати — не можу. Коли зрозумію, що можу повідати людству щось таке, чого воно ще не чуло. (Сміється). Волію робити якісні речі.

— А що ви зараз робите в музиці?

— Працюю над другим батярським альбомом. Якщо в першому звучать довоєнні пісні, у цьому будуть цілком нові. Ми з колегами записали уже шість оригінальних пісень. Хочемо ствердити: батярство не залишилося в минулому, воно живе й нині.

— У вас чотири дочки...

— Так, дві дорослі й дві маленькі, а ще є два онуки і дві онучки!

— Вам, чоловікові, легко виховувати дівчат?

— У мене величезний досвід! Інколи думаю: от якби в мене був хлопець, я не знав би, що робити. Я дуже люблю жінок, дівчат, дуже втішений таким приємним і затишним товариством.

— Ви суворий тато?

— Мабуть, ні. Але все одно мої найменші донечки, двійнята Зірка і Квітка, знають, що це недобре, коли тато незадоволений. Моїм двійнятам невдовзі буде по чотири роки. Зараз у них такий вік, що починають між собою влаштовувати забави. Тож дорослим не можна втручатися, треба тільки спостерігати. Це надзвичайно цікаво. І з професійної точки зору — теж. Я перекладаю дитячу літературу, і тут маю можливість спостерігати емоції, які дорослі забули.

— Зі старшими доньками часто бачитеся?

— З Інною — щоразу, коли приїжджаю до Львова. А от Мар'яна живе у Німеччині, то ми бачимося рідше.

— Вікторе, ви багато часу проводите за кермом. Вам комфортно в дорозі?

— Дуже. Кожну можливість використовую, щоб їхати. Я за кермом відпочиваю. А моя машина для мене — наче жива істота. Я з нею розмовляю, ніби з домашньою твариною.

— А у вас є домашні тварини?

— На жаль, ні. У мене в дитинстві, у Кременці, було багато тварин: собачки, котики, кури, гуси, свині. Зараз цього не вистачає. Але ми не можемо завести ні котика, ні песика, ні навіть хом'яка, бо часто їздимо в мандрівки.

— Зірку і Квітку теж берете з собою?

— Так. На щастя, вони мають таку ж циганську кров, як і ми з дружиною, тож дуже люблять подорожувати. Щонайменше двічі на рік ми з доньками летимо за океан — відвідати канадську родину. Їздимо і по Україні. Нещодавно були в Бахмачі, Батурині, Переяславі-Хмельницькому... А невдовзі, коли нашим двійнятам сповниться по чотири роки, маємо намір полетіти в Голландію.

Тетяна ШЕВЧЕНКО