Віктор Морозов — один із найвідоміших українських співаків і композиторів. Своєрідний голос та вправне володіння гітарою витворили йому значну популярність як в Україні, так і далеко за її межами. Талант Віктора особливо виявляється в численних піснях на вірші найкращих модерних українських поетів. Його співана поезія вплинула на творчість багатьох сучасних рок-груп України, таких як "Плач Єремії" та "Мертвий півень".
Віктор розпочав свою музичну кар'єру на початку сімдесятих у Львові, створивши одні з найперших українських рок-груп — "Quo Vadis" 1971 року й "Арніку" 1972-ого. Від 1976 року співак був солістом ансамблю "Ватра", а 1979 року став солістом популярної "Смерічки". Він тісно співпрацював з багатьма відомими співаками й композиторами — Ігорем Білозіром, Оксаною Білозір, Вікою, Назарієм Яремчуком, Володимиром Івасюком та іншими.
Сьогодні Віктор Морозов продовжує виступати як соліст, а також із "Четвертим кутом", театром "Не журись!", "Мертвим півнем" і "Батяр-Бендом Галичина". В листопаді 2002 року вийшов компакт-диск В. Морозова і "Батяр-Бенду " "Тільку ві Львові" (львівські батярські пісні), а в березні 2003 — компакт-диск В. Морозова і "Мертвого півня" "Афродизіяки".
- Від "Quo Vadis" змінилося аж два покоління. Що, на вашу думку, відрізняє музикантів того часу від теперішніх?Музиканти того часу були наче веселі сліпі кошенята (маю на увазі юних музикантів, що пробували грати юну на той час рок-музику). Ми всі навпомацки шукали свої шляхи у чорних інформаційних дірах совдепії, грали на гітарах, видовбаних власноруч сокирами, а звукознімачі робили з телефонних слухавок (тому телефонні автомати в тодішніх містах і селах були майже завжди з обірваними дротами). Усі шляхи на радіо, телебачення, студії звукозапису були здебільшого перекриті, але ніхто цим особливо не переймався — ми грали на танцях, дівчата вистрибували під сценою, вино і таке інше рікою лилося за сценою, у рапортички для худрад ми писали, що виконуємо пісні Білаша, Пахмутової і Френкеля, а насправді співали "Led Zeppelin", "Deep Purple" і власні композиції — що ще було потрібно для кайфу?
Тепер музиканти мають значно більше можливостей для якісного самовираження, якісного виконання своєї музики, якісного запису, якісного піару — і це не може не тішити, бо загальний професійний рівень, звісно, незрівнянно виріс, але тієї новизни і свіжості, мабуть, уже немає та й не може бути, бо й сама рок-музика, з якої все починалося, вже безнадійно постаріла, або й, як дехто каже, взагалі померла, що також не може не тішити, бо з її кісток проростають нові експериментальні жанри й напрямки, а це вселяє надію.
- Теперішня ситуація в українській сучасній музиці подає надії чи ні?Мабуть, радше подає, бо все ж таки існує досить багато цікавих команд (хоч їх і не завжди легко почути чи побачити серед того музичного лайна, що нас постійно заливає з FM-ок, музканалів і маршруток), можна купити їхні диски (звичайно, якщо добре пошукати), існує, зрештою, Інтернет, з якого можна скачати пісні чи інформацію...
- Якось ви сказали, що Помаранчева революція була реповою, а не бардівською, якою буде наступна?Судячи з того, що на з'їзді Партії регіонів дехто залякував делегатів небезпекою "помаранчевого" реваншу і що цієї весни "біло-сині" чудово себе почували на київському Майдані, наступна революція (чи контрреволюція?) буде попс-шансонною (не в сенсі французьких шансоньє, а в сенсі "приблатньонного" радіо "Шансон"), героями якої стануть якщо не Міша Шуфутинський, то принаймні Наташа Могилевська.
- В чому причина певного занепаду сучасної бардівської пісні порівняно з початком 90-х?В тому, що її час минув, як минув колись час американських пісень протесту 60-х років, і легендарний бард тих часів Боб Ділан першим це відчув, оточивши себе групою рок-музикантів, що викликало неймовірне обурення серед фанатів його бардівського співу під гітару. Кінець 80-х — початок 90-х років на Україні був часом прориву з інформаційної задухи, часом звільнення людей від страху, котрий сидів у їхніх душах десятиріччями. Людям тоді, як ковток свіжого повітря, були потрібні сміх, політична сатира, гостре і влучне слово, така собі пісенна журналістика, і цю потребу, цей запит задовольняли тоді численні барди, що з'являлися, мов гриби після дощу. Коли ж публіка усім цим переситилася, втомилася від інформаційного передозування й забажала знову звичних "хліба і видовищ", мода на бардів минула, й вижили хіба що найвитриваліші або ті, для кого це справді була не тимчасова мода, а щось значно глибше...
- Кабаретова львівська культура — чи не є це виходом для співаної поезії?Можливо, якщо ця кабаретова культура регенерується і відживе, бо поки що вона існує хіба у спогадах або в уяві. Штучно це унікальне явище відтворити неможливо, воно має народитися природно і спонтанно, як свого часу у Львові спонтанно й непередбачено створився театр-кабаре "Не журись!".
- Розкажіть детальніше про "Армію світла". Які музиканти беруть участь, коли вийде?"Армія світла" (не плутати з "воїнами світла" Юлії Тимошенко) — це буде новий альбом пісень Костя Москальця (http://pelerin1963.livejournal.com/) , своєрідне продовження попереднього альбому його пісень "Треба встати і вийти". Народилася "Армія світла" доволі незвично, адже спочатку Кость уявив (чи побачив уві сні) обкладинку цього альбому і його назву, а вже після цього почав писати до нього пісні. Альбом цей готується неквапливо й без поспіху, тому важко прогнозувати, коли він вийде, але принаймні вже почалася студійна робота з першими піснями. Основний склад музикантів той самий, що і в альбомі "Треба встати і вийти", тобто я, Віктор Морозов — вокал, гітара, Олег Ярема — гітара і Олег "Джон" Сук — бас-гітара. На барабанах гратиме Андрій Надольський, клавішні — Юрко Дуда.
- Зараз ви мешкаєте в Києві, чи відчуваєте себе чужинцем?Живу я у Львові (хоч рідко тепер там буваю), а в Києві, як і в деяких інших містах (Торонто, Вашингтон) я іноді тимчасово перебуваю (хоч це перебування інколи затягується на роки), тому почуваю себе там не стільки чужинцем, скільки гостем і спостерігачем, а чужинцем, на жаль, усе частіше почуваю себе саме у Львові, котрий надто швидко втрачає свій неповторний "львівський" колорит.
- І все-таки, чому Україна так повільно виборсується із совєтської багнюки?По-перше, тому, що Україна — це шизофренічна, покраяна навпіл країна, надто різні половинки якої ніяк не хочуть зростатися, а ми знаємо, що в таких випадках буває, з відомої байки про лебедя, рака і щуку.
По-друге, з багнюки завжди важко виборсатися саме тому, що це багнюка. Україна, мов поранений звір, намагається вистрибнути з неї, витягти саму себе за волосся, наче той барон Мюнхгаузен, і часом вистрибує несподівано високо (голосування за незалежність 1991 року або яскравий спалах Помаранчевої революції), але потім за інерцією власної консервативності знову падає вниз, і багнюка швидко затягує її назад, залишаючи на поверхні тільки малесеньке коло чистої води, тобто надії...
- Що може примусити вас покинути Україну назавжди?Спільний виступ "Гайдамаків" і "Перкалаби" на уродинах Кучми або Януковича з піснею "Вишел в стєпь Данецкую парєнь маладой"...