Чи випадково зустріч з Віктором Морозовим наштовхнула Миколу Воробйова на сповідь? Чи випадково поет подарував йому своє інтимне зізнання? Гадаю, що ні. Бо, де Віктор Морозов – там любов. Зізнання в любові, зізнання в любовних стражданнях. Навряд, чи знайдеться хтось зі співаків, хто міг би так – не барабанно, не штамповано виразити зі сцени це почуття. Хто міг би так перейнятися поезією нині сущих і творящих українських поетів, щоб знайти музичне, а потім і виконавське її втілення. Благородне, тонке, одне слово – адекватне за емоційною температурою і ліричним наповненням. Рівноцінне за невимушеністю й тихою, людяною щирістю.

Співана поезія Віктора Морозова – то щасливе продовження ліричної енергії слова у музиці. Щасливе, бо поезія, яка стала піснею, посилює і розвиває добру енергію душі творця, дарує її людям.

15 червня 1993 року в Українському домі в Києві відбулась прем'єра програми, підготовленої Віктором Морозовим у творчій співдружності з гітаристом Олегом Яремою та скрипалем Романом Лозинським. І хоча глядачів сьогодні важко здивувати, це тріо мене особисто здивувало несподіваним поєднанням інструментів, композиторськими пошуками, націленими на гармонію, на багаті асоціації, пов'язані зі світовою сучасною музикою, віртуозним володінням інструментами (адже це не філармонійний концерт), високим композиторським та висконавським професіоналізмом.

Чи треба говорити, що це здивування було приємним? Навіть саме поєднання – сольних пісень Віктора Морозова, названих ним сторінкою "Ретро", із виступами тріо, чиї сторінки іменувалися "Футуре", також несподіване і водночас – злагоджене.

Віктор Морозов представляє кожен концертний номер, в тому числі свої пісні, й ці коротенькі вступи, анотації настроювали на сприйняття, сприяли довірливому контакту між артистами і глядачами. Поезія, відібрана для сторінок "Ретро", відповідає найсуворішим мистецьким критеріям: "Тихе сяйво над моєю долею" та "Осінній день" Ліни Костенко, "О, панно Інно" (класика не тільки Павла Тичини, а й Віктора Морозова), "Я тобі галантно не вклонюся" Василя Симоненко, "Спитай" Віталія Коротича, "Біла квітка" Миколи Воробйова й жартівливі "Так багато суперзірок", "Це – наша зима" Олега Лишеги та бурлескні "Пан Бадзьо" Віктора Неборака й "Пан Вассиль" Олександра Ірванця. Частина пісень виконувалася з подвійним гітарним супроводом – Віктора Морозова підтримував Олег Ярема. Від тої підтримки пісні набували вишуканого звучання, музична лінія була химерною і пісня з просто бардівської перетворювалася на розкішний музичний твір, який хочеться смакувати. Оті вишукані супроводи пісень ставали місточком, який з'єднував "Ретро" і "Футуре". А до останнього належали композиції, автором яких є Олег Ярема: "Повернення", "Алабамський кіт", "Залицяння", "Карнавал". Особливо слід виділити "Пастораль", у якій, за висловом В.Морозова, вони втілили пошуки нових шляхів у музиці.

Отже, невтомний Віктор Морозов у новому амплуа – і в ньому розкрилися нові грані його творчої особистості.