- По-різному: "Критика" мені замовляла, а щодо Коельо і "Гаррі Поттера"... Коли я починав перекладати Коельо, я взагалі не думав про публікацію, а робив це просто для себе - його проза мене захопила. У мене з Коельо багато спільного: ми майже однолітки, обидва починали з музики, у нас в обох хіпстерське минуле, ми обидва робили в юності рукописні журнали, причому мене за "Скриню" виключали з університету, а його за самвидав - тягали в поліцію. Приїхавши ненадовго до Львова, я розповів про своє перекладання в інтерв'ю газеті "Поступ". Так про це дізнався редактор "Класики" Володимир Дмитерко, а згодом з'явилася моя перша перекладна книжка. Аналогічна історія вийшла із "Гаррі Поттером". Поттероманія тоді тільки-но набирала обертів, а мені раптом захотілося перекласти всю серію українською, аби діти в Україні прочитали цей світовий бестселер саме українською ( і відповідно - вивчили мову на захопливих книжках). Була в мене така ідея-фікс. На жаль, не вийшло обігнати російський переклад. Чому? Спочатку українські видавці - і Малкович, і Дмитерко - тільки знизували плечима і не бажали видавати твір незнайомого автора, а вже потім, коли Іван захопився видати Гаррі Поттера, рік тривала катавасія з отриманням прав.

- Ми і досі не можемо зрозуміти, але відповіді на наші листи й факси доводилося очікувати по кілька місяців. Усе-таки Bloomsberry дуже маленьке видавництво, до "Поттера" не працювало з великими тиражами, і коли на нього впала навала листів з усього світу, - просто не змогло впоратися із цим потоком. Тож у цих клопотах за авторські права минув рік, тим часом росіяни встигли видати усі 4 книжки, й моя ідея не спрацювала. Зате вдало вийшло, що українське видання встигло саме до виходу фільму про Гаррі. Тепер уже вийшла в світ друга книжка, у грудні з'явиться третя; тим часом я закінчую переклад четвертої, тож цілком можливо, що ми й доженемо російських видавців: на наше щастя, Джоан Ролінґ затримується із написанням 5-го тому, - п'яту частину було заплановано на осінь цього року, а перенесено на осінь наступного - письменниця чекає на дитину.

- А що таке "перекладацька спільнота"? У мене багато знайомих і навіть близьких друзів серед письменників, тому я не почуваюся чужим у цьому колі.

- Кременчанином, бо народився в Кременці на Тернопільщині, а до Львова я приїхав вчитися в університеті.

- Мабуть, що так. У Львові є якась чаклунська сила, і проживши в ньому кілька років, Львів просякає в тебе наскрізь. До того ж, мені дуже імпонує у Львові те, що всі митці відчувають себе великою родиною: музиканти ходять на вернисажі до хідожників, літератори до музикантів на концерти, художники - на поетичні імпрези... Ні в Києві, ні в Торонто такої тісної спільності немає. Коли я вперше приїхав до Львова, він мені категорично не сподобався, бо я був хлопцем з маленького містечка й від великого міста підсвідомо очікував широких проспектів і висотних будинків. А потім Львів поступово увійшов у мене, і я в нього безнадійно закохався. Поет Віктор Неборак любить протиставляти феномен Котляревського, що все життя прожив у себе на Полтавщині й досяг вершин у літературі, й Гоголя, що згубив себе у петербурзьких болотах. Але мені завжди потрібно змінювати не тільки рід занять, а й місце проживання. А жити одночасно в кількох містах - взагалі ідеально. Львів - найбільш українське місто в Україні, причому за своїм духом - надзвичайно космополітичне - там завжди було змішано українців, євреїв, поляків, італійців, і всі ці культури підживлювали одна одну. Знаєте, нещодавно я познайомився у Венеції з одним італійцем, і ми почали говорити про історію, згадали Франца Йосифа, і раптом усвідомили, що жили колись в одній країні - Австро-Угорщині. І цей дух - "земляцтва" з Європою - у Львові дуже сильний.