Як же сьогодні живеться українській естрадній пісні?

Багаторічні "зусилля" чиновників від культури призвели до того, що українська естрада почала втрачати своїх численних шанувальників. Молодь, тим паче міська, не знаходила для себе нічого цікавого у стерильній і правильній "молодіжній" музиці, якій ще вдавалося прослизати крізь фільтри розмаїтих худрад і редколегій. Бюрократам було добре відомо, яку музику треба слухати нашій молоді, от лише сама молодь дотримуватися їхніх "рекомендацій" чомусь не захотіла. Українська естрада розвивалася практично лише в одному, штучно звуженому напрямі, ставала дедалі консервативнішою і провінційнішою як за формою, так і за змістом. Утворився своєрідний музичний вакуум, який відразу ж заповнився зразками чужих культур, здебільшого далеких нам за духом, але бездоганних з технічного боку і, що мало неабиякий вплив на молодого слухача, новаторських за формою. Саме ця новизна, експериментальність, пошуки несподіваних, "космічних" звучань, а також постійна зміна музичних стилів та зовнішня яскравість і приваблюють молодь до рок-музики та інших різновидів сучасної молодіжної музичної культури.

Тому, на мою думку, великою помилкою є намагання штучно зберегти "цнотливість" і "благопристойність" української естради, доводячи, скажімо, що рок-музика – це абсолютно чужорідне для нас явище, яке не приживеться на нашому національному грунті. Цим можна досягти лише того, що молодь, залишаючись байдужою до тих пісень, які пропонують їй "мудрі" знавці наших смаків, почне поглинати продукцію західної масової культури, не завжди відчуваючи різницю між творами високого художнього рівня і ефектними, але примітивними і пустопорожніми шлягерами.

Для того, щоб піднести репутацію української естради, необхідно насамперед зробити її якомога різноманітнішою за жанрами, від рок-музики до авторської пісні та "співаної поезії", не орієнтуючись при цьому ні на Захід, ні на Схід і не копіюючи, а шукаючи ритмічні, інтонаційні, темброві структури, притаманні саме українській пісні. Для цього треба глибоко вивчати фольклор, особливо старовинні, архаїчні його зразки, такі, як колядки, щедрівки, гаївки тощо. Потрібно також аналізувати українську барокову музику і поезію, творчість кобзарів, лірників, мандрівних спудеїв, дяків, адже саме там, очевидно, корені національної авторської пісні, на відміну від традицій російських бардів (Окуджава, Висоцький) або польської "співаної поезії" (Чеслав Нємен, Марек Грехута). Цьому жанрові я приділяю особиву увагу, адже після нескінченних стереотипів псевдофольклору (гай-розмай, чічка-смерічка) молодь прагне зустріти в пісні серйозну думку, почути відповіді на гострі питання сьогодення. Деякою мірою творчість бардів постає як заперечення бездумної і примітивної розважальної естради або "музики для ніг". Проте, я вважаю, що для повноти картини необхідна і танцювальна, дискотечна музика, звичайно на високопрофесійному рівні і бажано хоч би з деякими проблисками інтелекту. Адже якщо не буде української дискомузики, то молодь все одна танцюватиме, але, на жаль, під банальні пісеньки типу "Ты замуж за него не выходи" або під солоденькі шлягери групи "Модерн токінг".

Що гарне із сучасних пісень є у нас? На мій погляд, варті уваги пісні Тараса Петриненка – "Пісня про пісню", "Україно". Шкода тільки, що Тарас розпорошується на два фронти, пишучи пісні російськомовні та україномовні. Якби зосередився на українській пісні, зробив би значний внесок у нашу культуру, бо має гарний смак, є прекрасним мелодистом, добре знає напрям і стилі сучасної музики, вдало поєднує їх у своїй творчості.

Помітні в українській естраді й пісні Ігоря Білозіра, особливо на вірші Богдана Стельмаха ("Світлиця", "Пшеничне перевесло", "Джерело", "Рушили хлопці"). Ці два автори дуже вдало доповнюють один одного, їм часто вдається створити пісні, які мають в собі риси пісні народної – доступність, пластичність, глибину.

Є гарні пісні в Павла Дворського – вони приваблюють своєю чистотою і прозорістю: "Мама Марія", "Смерекова хата", "Рідна мова".

У галузі авторської пісні безперечний лідер на Україні – Андрій Панчишин. Є ще кілька цікавих представників цього напряму – Кость Москалець, Володимир Кіндратишин, Тарас Чубай, Василь Жданкін.

Тарас Чубай цікавий ще тим, що пробує створити український рок, тобто працює саме в тому жанрі, який поки що на Україні не може похвалитися жодними здобутками. Пісні Чубая – "Метальова школа" та "Кіт Мефодій" – написані в манері, зрозумілій його ровесникам (Тарасові – 18 років), а водночас вони проникнуті тонкою іронією, він ніби підсміюється над собою та над тими своїми однолітками, які надто фанатично та однобоко захоплюються, скажімо, лише "хеві-металом".

Найбільш негативним, навіть ганебним явищем є те, що багато так званих українських співаків та ансамблів з кон'юнктурних міркувань нехтують українськими піснями. Ось недавно звання народного артиста України присвоїли Миколі Гнатюку. Його і'мя викликає в нашій уяві пісні "Танець на барабані", "Птиця щастя", "Малиновий дзвін", а от українських пісень мені пригадати не вдалося.

А яке прикре враження залишив виступ на фестивалі "Юрмала-88" представника України Романа Копова! Адже співаки з усіх республік – від Молдавії до Узбекистану – виконували пісні своїми національними мовами, і тільки співак з України (до речі, так само, як і Ігор Демарін на "Юрмалі-86" та Лариса Канащук на "Юрмалі-87") показав свою зневагу до землі, на якій народився. Натомість заспівав (невдало) "Тетянин день" Ю.Саульського (Саульський – член жюрі) і вибув після першого ж туру, набравши чи не найменшу кількість балів.

Свої творчі завдання якраз і бачу в тому, щоб розірвати надто вузькі рамки української естрадної пісні, зробити її жанрово різноманітнішою, сучснішою за формою, глибокою за змістом. Працюю я нині переважно в жанрі "співаної поезії". Тому мені найбільш близька аудиторія людей, яким набридли стереотипи традиційної української естради, які цінують і розуміють поезію, причому поезію складну, асоціативно-метафоричну, які глибоко поважають фольклор. Для мене особисто величезне значення має народна пісня. Скажімо, коли настає творча пауза, коли я потрапляю в глухий кут, то завжди знаходжу порятунок у народній пісні, але в справжній, автентичній народній пісні, без будь-яких обробок. Ці пісні є напрочуд чистими, незамуленими джерелами духу, енергії. Звертаючись до них, одержуєш фантастичну можливість спілкуватися з тими людьми, яких уже давно немає матеріально, але душа яких дивним чином залишилась назавжди зматеріалізованою у звуках.

Я сам часто пишу обробки народних пісень, але виключно з метою нагадати призабуті або зовсім невідомі молодим пісні-перлини. Загалом же я до обробок ставлюся негативно. Я їх порівнюю з намаганнями підмалювати старовинну ікону на сучасний лад. Будь-яка обробка лише показує ставлення автора цієї обробки до певної народної пісні. На жаль, при цьому дуже часто втрачається найголовніше, бо одним рухом можна вбити заповідну суть пісні і ніколи не почути таємничого голосу далекого предка, який з надією звертається до тебе з глибини століть.

Щодо перспектив моєї творчості, то я можу сказати, що у Львові створено професійний естрадний театр "Не журись!". Я став художнім керівником та артистом цього колективу. Ініціатор створення театру та його режисер – поет, прозаїк, перекладач, фахіець з "чорного гумору" Юрій Винничук. Щодо жанрового спрямування, то на початковому етапі це буде в основному театр авторської пісні, адже у його складі такі барди, як А.Панчишин, В.Жданкін, Т.Чубай. Основна мета нашої діяльності – намагання підняти нашу естраду на якісно новий рівень, порвати з провінційністю, обмеженістю, розширити жанрові та стильові рамки. З цією метою, крім власних виступів, ми розшукуватимемо талановиту молодь, пропагуватимемо все цікаве, що з'являтиметься в українській естраді – від року до фольку.

Крім того (це вже мої особисті творчі ужинки), недавно я записав на фірмі "Мелодія" сольну платівку-гігант, до якої увійшли пісні на вірші українських поетів – П.Тичини, Ліни Костенко, В.Симоненка, І.Малковича, М.Саченка, О.Лишеги, Ю.Андруховича, В.Неборака. Записуючи платівку, відчув дуже доброзичливе ставлення до мене редактора української філії фірми "Мелодія" М.Кузика, який доклав багато зусиль, аби платівка якнайшвидше побачила світ.