Епоха постмодернізму й відповідальність –
несумісні поняття
Розпочнімо з найактуальнішого: 23 жовтня у столиці
відбувся концерт-презентація компакт-диска Віктора Морозова
та «Четвертого кута» «Армія світла» на пісні Костя
Москальця. Як сприйняла здебільшого російськомовна публіка
чисто українську пісню? Чи можете похвалитися повним залом,
аншлагом тощо?
Аншлагом не похвалюся, але зал був майже повним, причому,
крім киян, на презентації були (і не випадково потрапили, а
спеціально приїхали) слухачі з таких віддалених
російськомовних міст, як Суми і навіть... Севастополь! А як
сприймали українську пісню, можна судити бодай із кількох
відгуків про концерт, які я встиг наступного дня отримати
електронною поштою або знайти в інтернеті: «Дякую за
блискучий концерт! Дякую, що Ви є! Приймайте нових членів до
своєї «Армії світла»; «Здається мені, це був один із найкращих
концертів, які я коли-небудь бачив, просто немає слів від
захвату і надміру враженнями. Сиджу, заздрю сам собі, шкодую,
що таке буває дуже рідко, а отже, чекати наступного разу дуже
довго»; «Вчора були на цьому концерті в Домі художника.
Нарешті багато з нас вперше на живо побачили Москальця, і мало
того що побачили – зо п’ять хвилин усі стоячи йому
аплодували!»; «Вчора презентація «Армії світла» докотилася до
Києва, й це просто неймовірно! Немає слів, лише емоції».
Свого часу Гоголь на запитання, звідки він черпає
багатство своєї мови, відповів: «Із диму. Пишу і палю те, що
написав. Від цього отримую натхнення». А що надихає вас
створювати нові роботи?
Гороскоп. Я – Близнюк, а Близнюкам дуже швидко набридає
одноманітність. Так і мені швидко набридають старі роботи,
тому, щоб не зануджуватися, мушу вигадувати собі нові.
Кажуть, у мистецтві (як, зрештою, у всьому) талант –
символ відповідальності. На вашу думку, чи виправдовує
сучасне мистецтво покладену на нього відповідальність?
Ні, бо епоха постмодернізму й відповідальність – несумісні
поняття.
Труднощі перекладу
Поговорімо про вашу перекладацьку діяльність. Чи є збігом
завершення епопеї про Гаррі Поттера зі сплеском вашої
активної діяльності?
Якщо йдеться про сплеск музичної діяльності, то зв’язок тут
безсумнівний. Гаррі Поттер забирав надто багато мого часу й
енергії. Тільки завершивши роботу над останнім (сподіваюся),
сьомим, томом «поттеріани», я зміг нарешті по-справжньому
приступити до роботи над новим компакт-диском «Армія світла».
Подейкують, у вас особливий дар інтуїтивно вловлювати
«бестселери». Наприклад, свого часу ви взялися перекладати
Коельо та Ролінґ, коли вони практично ще не були відомими
українському читачеві. Цікаво, а над чим тепер працюєте?
Якщо так подейкують, то, може, щось у тому й було. Але в
такому разі, мабуть, уже втратив цей «особливий дар» або ж
нові «круті бестселери» ще не написано. Принаймні інтуїція моя
мовчить, як риба, а я тим часом перекладаю знову... Джоан
Ролінґ, а саме – її «Казки барда Бідла», український переклад
яких має вийти у світ одночасно з оригінальним англійським
текстом 4 грудня цього року.
Австралійська письменниця Марія Ебнер-Ешенбах свого часу
сказала: «У хорошій книзі більше істини, ніж хотів укласти в
неї автор». Перекладаючи книги, доводилося дійти до схожих
думок?
Певною мірою так, адже, на моє переконання, кожен автор
по-справжньому хороших книжок (і не тільки книжок) – не
стільки деміург, творець свого вигаданого світу, скільки
ретранслятор якихось верховних знань, осяянь, прозрінь, що їх
він інтуїтивно вловлює антенами своєї душі, не завжди до кінця
осягаючи всю глибину цих знань.
Повернімося до перекладів пригод хлопчика-мага... Ви самі
вірите в містику?
Мене цікавить ця тема, але вважаю такі речі занадто
серйозними, неоднозначними й «інтимними», щоб поверхово й
похапцем давати відповідь на це запитання в короткому
інтерв’ю.
«Ліки» від Віктора Морозова
Ви – один із найвідоміших українських співаків і
композиторів, проте вам вдалось оминути «зіркову хворобу».
Порадьте, які «ліки» вживати, щоб виробити імунітет до
зіркової пихатості й зарозумілості?
Буквально два дні тому мав розмову на подібну тему з одним
відомим продюсером. Говорили про деяких «зірок» – і
закордонних, й українських, – про їхню егоцентричність,
намагання постійно привертати увагу до себе, бути в центрі
цієї уваги, жити тільки собою. Цей продюсер висловив, мені
здається, доволі слушне зауваження про те, що саме такі
егоїстичні, засліплені власною персоною особи і стають
справжніми «зірками». Мілан Кундера в одному зі своїх романів
назвав таких людей «танцюристами», які завжди прагнуть
«танцювати» на метафоричній сцені, у світлі уявних софітів, на
очах у захопленої публіки. Мені ж така «хвороба» не загрожує
через мою натуру: попри часте перебування на сцені, ніколи не
почувався «танцюристом» і не хотів ним стати.
Попри скромність, у вашій особі поєдналися композитор,
співак, перекладач, літератор, доволі хороший менеджер,
режисер-постановник, теле- та радіоведучий… Думаю, перелік
можна продовжувати. Цікаво, а яка з цих граней домінує?
Учора домінувала грань артиста розмовного жанру, бо паузи
між піснями на презентації «Армії світла» заповнював різними
побрехеньками, а що буде завтра, мені самому було б цікаво
довідатися (сміється).
Не задумуючись, представтеся, продовживши речення: «Я…»
...саксофоніст Пабло з роману Германа Гессе «Степовий вовк»
(в одному з інтерв’ю Віктор Морозов згадував, що листується з
Костем Москальцем, який називає себе Степовим Вовком, а
Морозов – саксофоністом Пабло, – «Газета»).
«Рятуюся безперервними втечами до Львова»
Як вам, невиправному романтику та філософові-бунтівнику,
вдається вижити в гамірному столичному мегаполісі?
Знову ж таки, як у кожного гороскопічного Близнюка з
«порєдного» сузір’я, моє основне кредо, мантра і спасіння – це
зміна, переміщення в часі і просторі. Якби мені довелося
постійно перебувати «у гамірному столичному мегаполісі», я,
звісно, наклав би на себе руки й ноги, а так рятуюся
безперервними втечами з холодного мегаполіса до
«маєстатичного» й «містичного» міста Лева або ще до якихось
файних і романтичних звіряток.
На жаль, не можу оминути політики. Далекого 1988 року ви
були одним із засновників і мистецьким керівником
театру-кабаре «Не журись!», в якому авторські пісні
поєднувалися з гострою політичною сатирою. Але, наважуся
стверджувати, нині ваші роботи стали поміркованішими та
політично виваженими. Я не помиляюся? З чим це пов’язано?
Не помиляєтеся, бо це пов’язано з моєю глибоко вкоріненою
аполітичністю і суворим дотриманням принципів і догматів
єдиноістинної древньоукраїнської релігії «якосьвонобуддизму».
Будь-які політики, партії, фракції й інші штучні ерекції
завжди викликали в мене бажання розреготатися (часом
саркастично, а часом гірко). Саме тому в театрі «Не журись!»
ми намагалися сміхом і сатирою долати в людях страх перед
тодішньою політичною системою, розхитувати й розвалювати її.
Щоправда, не могли тоді припустити, що на уламках тієї системи
дуже швидко виросте нова, можливо, вже не така страшна, але не
менш бридка, лицемірна й маразматична потвора.
Свого часу ви співпрацювали з низкою відомих, на жаль,
уже покійних композиторів, серед яких Володимир Івасюк та
Ігор Білозір. Доводилося працювати й у творчому тандемі
телеведучих із нинішньою депутаткою, екс-міністром культури
та туризму України Оксаною Білозір. Чи збереглися у вас
після цього дружні стосунки?
У мене назавжди збережуться якнайсвітліші спогади про
спілкування з Володимиром Івасюком у 70-х роках минулого
століття, а з Ігорем і Оксаною Білозірами – у 1980-1990 рр.
Ніколи не забуду, що саме Ігор запропонував нам з Оксаною
виконати разом і записати на грамплатівку кілька народних
пісень. Потім були зйомки в Карпатах музичного фільму на
основі наших дуетів, режисером якого була покійна вже, на
жаль, Тетяна Магар. Відтак я ще якийсь час був разом з Оксаною
телеведучим концерту на замовлення «Ви нам писали», редактором
якого був також, на жаль, уже покійний Мирослав Скочиляс. Так
сталося, що опісля наші з Оксаною творчі шляхи розійшлися:
вона переїхала до Києва, а я з однодумцями створив у Львові
театр «Не журись!». Відтоді ми з нею бачилися лише вряди-годи.
Але ті роки, про які я щойно сказав, залишили глибокий слід у
моїй душі. Це були світлі часи, світлі пісні і світлі люди,
яких ніколи не забуду і яким дуже вдячний за все.