“Ми всі працюємо з українською піснею, але кожен інакше”

Розмова з Мар’яною Садовською, акторкою

Зайвий раз представляти львів’янам Мар’яну Садовську немає потреби. Акторка, виконавиця народних пісень і невтомна збирачка їх, вона фактично щороку дивує не лише Львів, а й, без перебільшення, весь світ своїми модерними проектами, побудованими на найдавнішому, найпервиннішому – народній пісні й обряді. Впродовж декількох останніх років Мар’яна постійно мешкає в німецькому Кельні, однак часто буває в Україні, не припиняючи своїх цікавих пошуків.

Цього разу Мар’яна Садовська зібрала тут справжній “букет” – адже саме так можна приблизно перекласти з болгарської та македонської назву фольклорного колективу “Кітка” зі США, який приїхав в Україну на запрошення акторки.

– Як зародилася така, умовно кажучи, “міжконтинентальна” співпраця з колективом “Кітка”?

– Ідея спільного проекту виникла під час майстер-класів, які я проводила в Сан-Франциско двічі. Тоді й познайомилася з цим ансамблем і зацікавилася  співпрацею з ним. “Кітка” – колектив справді незвичайний. У США чимало схожих ансамблів, але рівних “Кітці” за професійним рівнем, можна з певністю сказати, немає.

– Як часто цей колектив практикує фольклорні експедиції?

– Наскільки мені відомо з понад двадцятип’ятирічної історії “Кітки”, її учасниці лише раз здійснювали справжню фольклорну експедицію – в Болгарії. Наслідком цієї діяльності стала співпраця з хором “Містерії болгарського голосу”. То ж Україна – друга держава, де “Кітка” не лише виступатиме, а й записуватиме фольклор.

– Не помилюся, якщо скажу, що знайомство “Кітки” з українським фольклором також відбулося завдяки вам?

– Ну, не зовсім… До нашої зустрічі учасниці “Кітки” вже знали й чули Ніну Матвієнко, крім того, виконували одну пісню, котру вважали українською народною. Насправді ж вона належала перу Віктора Морозова (батько Мар’яни, – “Газета”). Оце так збіг! Колискову “Люляй-люляй” навіть записано на одному з компакт-дисків групи.

Однак справді не помилюся, коли скажу, що саме я відкрила їм очі на українську автентику, прагнучи, щоб американські виконавиці пізнали наш фольклор, так би мовити, “лице в лице”. Звідси й ідея спільних експедицій.

– Хто запропонував “русальну” тему, котра є в центрі й запланованої експедиції, і вашого майбутнього проекту – етно-опери? Адже навіть і час перебування колективу в Україні припадає на традиційний період “русалій”…

– Ідея розробити “русальну” тематику походила від американських виконавиць. “Кітка” прийшла до цієї теми зовсім несподівано: одна з учасниць почула російську русальну пісню з-над Байкалу – і “запалилася”. А такі проекти переважно має “запалювати” чиясь іскра.

На загал же тема русалок проходить через усю міфологію – як символ вільного духу, нескорення. І ще русальний образ нерозривно пов’язаний із жіночим стереотипом: це символ усього того вільного, неприборканого, дикого, чого ми позбуваємося, одружуючись.

Із русальної тематики також є багато “виходів” на теми води, екології. І в Україні це особливо актуально, адже русальні обряди, наприклад, “проводи русалок”, збереглися здебільшого на Поліссі, а відтак часто й у селах, де мешкають евакуйовані з чорнобильської зони. Тому можна говорити, що й самі обряди є “евакуйованими”, а тема русалок багато в чому стала поштовхом до розкриття значно глибших образів. Не випадково до нашої роботи плануємо залучити й тексти про Чорнобиль одного відомого американського автора.

Зрештою, над самою виставою інтенсивно працюватимемо вже восени. Її прем’єру запланували на листопад цього року в Окленді (Каліфорнія). Мрію, щоб наступного літа з’явилася нагода показати цю виставу й в Україні.

– А як вам вдалося тепер, мешкаючи в німецькому Кельні, об’єднати таку кількість різних акторів і виконавців щонайменше двох континентів?

– Відверто кажучи, не знаю. Але я вже раніше зауважувала за собою здатність “запалювати” людей. Вдалося й цього разу. Звісно, не в останню чергу тому, що фінансову частину американської сторони проекту взяла на себе “Кітка” – приїзд цього колективу забезпечив Фонд підтримки та взаєморозуміння. З українського боку – це стосується передусім київського “блоку” нашої програми – дуже багато допомогла Марія Коротчин із київського центру ім. Леся Курбаса. Мені вже доводилося співпрацювати з нею раніше. Також допомогу надали фактично всі давні друзі. Ще торік, коли ідея проекту тільки-но зародилася, допомагати не відмовився ніхто.

Для мене ж це фактично перша така справді інтенсивна творча зустріч із багатьма учасниками, й учасниками різними. У Львові до нас долучиться “Майстерня пісні” Наталки Половинки, в Києві – Ніна Матвієнко й ансамбль “Древо”, яким керує Євген Єфремов, а також “Древо” із села Крячківка, куди здійснимо експедицію. Можливо, виступатимуть із нами й співаки з інших сіл, куди вирушимо в експедицію, – наприклад, із Гавронщини Макарівського району Київської області чи Сваревичів (Дубровицький район Рівенської області). В Києві планую запросити також Марію Бурмаку.

Гадаю, що особливо певну незвичайність цього проекту буде відчутно не під час майстер-класів чи експедицій, а власне, на концертах. Мені хотілося б зруйнувати звичні для концерту рамки, влаштувати справжні зу-
стрічі на сцені. Адже ми всі працюємо з українською піснею, але кожен робить це по-своєму. І хотілося б спробувати, перевірити – чи маємо щось для спільної праці?

– Якої публіки очікуєте на своїх концертах? Чи зуміє вона виправдати ваші сподівання на пісенне “згромадження” як своєрідну альтернативу традиційним формам проведення концерту?

– Перед своїми виступами завжди боюся – прийде глядач чи ні. Але вірю, що прийде. Принаймні будуть мої старі друзі, ті, хто бував на попередніх концертах, хто вже чув те, що роблю. Вірю, що прийде і новий глядач – і співатиме разом із нами.

Розмовляла
Лідія Мельник

Театр ім. Леся Курбаса, 19.00

Прокоментувати публікацію

В браузер Opera будет встроен набор инструментов поисковой системы Answers.com

Американцы - SMS-аутсайдеры?

В США абоненты мобильной связи отсылают меньше SMS-сообщений, чем абоненты в Европе и Японии