Пісня на два голоси

Німецько-ізраїльський проект “Спочатку була пісня” на сцені львівського театру

На сцені театру імені Леся Курбаса співали дві дівчини. І кожна пісня була окремою виставою, окремим дійством, яке зал переживав на одному подиху. Офіційно все це називалося німецько-ізраїльсь-ким проектом “Спочатку була пісня” і є сучасним театрально-музичним осмисленням давніх пісень.

Ізраїль презентувала Вікторія Ханна, донька рабина з Єрусалиму, а Німеччину – Мар’яна Садовська, донька музиканта зі Львова.

Вікторія співала давні єврейські пісні, а Мар’яна – українські. Вони поєднали у спільну роботу дві моновистави, бо обох цікавить зустріч різних культур, зустріч минулого, теперішнього і майбутнього. Поринаючи глибоко до свого коріння, намагаються знайти його зв’язок, його відлуння у сьогоденні. Це дійство на двох у супроводі майже людського голосу індійської гармоні, було таким емоційним і таким живим, що радше нагадувало вогонь, аніж театр. Вони імпровізували, вони співали, вони вели діалог двома мовами, чудово розуміючи одна одну. Вони зустрілися випадково. Такими випадковими бувають лише фатальні зустрічі.

Розповідає Мар’яна Садовська: “Проект “Спочатку була пісня” – результат нашої майже випадкової зустрічі. В Нью-Йорку є дуже популярна група Gogol Bordello, яку заснував хлопець з Києва Євген Гуць (вони роблять рокову музику з елементами театру). І він сказав, що я маю познайомитися з Вікторією Ханною. Коли ми зустрілися, відчули, що не маємо права разом не працювати. Вирішили відразу їхати в Україну, бо для Вікторії це було повернення в світ літератури, на якому вона виросла. А для мене це була можливість відкрити для неї українську культуру, бо вона знала ці землі з єврейської літератури. Ми вирішили, що джерелом нашої вистави буде те, що може існувати на перетині цих двох культур. Наша робота – фактично дві моновистави. Її вистава побудована на текстах Старого Завіту, а моя – на давньому українському фольклорі. Ми сплітаємо це разом і зустрічаємося на сцені”.

Розповідає Вікторія Ханна: “Я живу в Єрусалимі, бо народилася там, але зараз половину свого часу проводжу в Нью-Йорку. Я дуже зацікавлена роботою зі старими текстами. Але мене цікавить не їх автентичне звучання, а теперішнє і навіть майбутнє прочитання. І це поєднується з вокальною технікою. Коли я зустріла Мар’яну, відчула, що між нами існує дуже сильний зв’язок. У нашому співі відчувається, як це не дивно, спільне коріння. Почуваюся так, ніби ми сестри. Коли ми зустрілися, я не хотіла розмовляти з нею. Відразу хотіла, щоб ми разом співали. Тепер ми тут, це все сталося дуже швидко. На цій землі існує якась магія, якась несамовита музика. І я щаслива, що приїхала сюди”.

Тепер Вікторія та Мар’яна вирушають у спільну експедицію українськими селами і сподіваються, що ця подорож стане дорогою до нових спільних робіт. Цього вікенду проект зможуть подивитися кияни, так що львівська презентація випередила столичну. І це – ще одна символічна річ, яких у цьому чарівному дійстві не бракує.

Катерина Сліпченко