|
Казуси цікавих людей
Презентована ще в рамках торішнього львівського
Форуму видавців книга Юрка Коха “Смарагдовий жмуток казусів від
вельми цікавих людей” нарешті дійшла до ширшого кола читачів.
Потрібно було майже півроку, аби сигнальні примірники видання
помножилися на наклад і, до інтриги багатьох, таки з’явилися в
книгарнях.
Бо на цю книгу справді чекали. Незагрузну, веселу, укладену з
життєвих казусів більш відомих і менш відомих людей. Таку собі
енциклопедію (бо про кожного автора тут є, хто він, що та звідки)
ідіотичних, історичних, еротичних, політичних, артистичних,
соціальних, містичних і побутових трафунків, які спіткали тих, хто
на слуху. А могли трапитися з будь-яким, бо річ не в титулах,
посадах чи хронологічному віці оповідачів, а в розвагах долі, яка
теж замучується бути постійно аж надто серйозною.
“Смарагдовий жмуток казусів від вельми цікавих людей” став першою
книгою в авторському літературно-мистецькому проекті відомого
львівського художника Юрка Коха, який виступив у ній як упорядник і
дизайнер в одній особі. Властиво, Юрко Кох не думав, що проект
розростеться до тритомника (окремі книги якого відрізнятимуться не
за якістю, а за кольором обкладинки) – на часі ще “ Кораловий жмуток
казусів”, який уже повністю готовий до друку, та “Бурштиновий...”,
що активно наповнюється. Первісно в ньому мало взяти участь 20-30
осіб. Однак “змінювалися адреси й телефони “розшукуваних” осіб,
стиралася й безслідно зникала у всесвітній павутині електронна
пошта, певна частина адресатів не давалася чути взагалі, плуталися
між собою вже упорядковані в комп’ютері імена, біо– та фотографії,
ілюстрації “ перестрибували” від Дереша до Дороша, від Татаренко до
Титаренко, від Бондаренка до Бондаря, мандрували між В’ячеславом та
Любомиром Медвідями, змінювалися гіпотетичні редактори, відмовлялися
домовлені учасники, натомість погоджувалися відмовлені й виникали
непрошені, і не було тому хаосу кінця”. Крім того, проект є
анархічним, кожен дописувач виглядає серед інших так, як сам себе
зумів подати.
На момент виходу першого “жмутка” казусів у робочому архіві вже
було понад сто авторів, і виглядає на те, що їхня кількість
зростатиме. А першим свій текст до книги надіслав кінорежисер Юрій
Іллєнко, який саме пише автобіографічну книжку “Доповідна апостолові
Петру” і вважає, що нонстоп-серією вельми ідіотичних казусів є все
його життя. До речі, його текст – найдовший.
Про те, як Юрко Кох готував перший “жмуток” (та, напевно, мало що
змінилося і нині), він міг би видати окрему книжку, але наразі
обмежився лише декількома прикладами в передмові. Про те, як Іван
Малкович щоразу в телефонній розмові запитував: “То, Юрку, що я маю
писати?” Про те, як замість ніжного голосу письменниці Світлани
Поваляєвої її “мобілка” відповідала голосом хамовитого чоловіка
“Світлани нєт” – а виявилося, Світлана загубила телефон у таксі, то
його водій залюбки користувався апаратом, відповідаючи також на
вхідні дзвінки й інше.
Загалом незалежно одні від одних, за спостереженнями Коха,
учасники казусів поринули у вокзально-проїзну тему (Петро Мідянка,
Олесь Доній, Сергій Жадан, Тарас Прохасько й інші), взялися
запровадити читача до туалетів (Марко Андрейчик, Андрій Кокотюха,
Андрій Дорош тощо), за певних обставин вимушені були з’їсти папір
(контррозвідник Георгій Бегляров і правозахисник Мирослав
Маринович), “торкнулися” ширінки (Віктор Морозов і Петро Яценко) та
перейнялися низкою інших тем, про що кожен прочитає самостійно. Сам
упорядник окреслює книгу як можливий довідник для істориків
літератури та мистецтва, як методичку для психологів і психіатрів,
як посібник для соціологів і політологів, як хрестоматію пліток для
всіх каст населення (що, на його думку, чи не найсуттєвіше) та,
зрештою, як “книгу, котру (якщо бути доконечно відвертим) ну ніяк не
можна не читати”. І заперечити щось йому неможливо.
Ярина Коваль
 Прокоментувати публікацію
|
