І ось коли по радіо й телебаченню зазвучали раптом пісні тріо Мареничів, їхня манера виконання - неголосна, некриклива, мʼяка і природна - відразу нагадала мені улюблений стиль співу українців Канади (та й Америки, звісно, як тієї ж тоді ще мало знаної у нас Квітки Цісик, хоч чомусь усіх їх тоді називали канадськими українцями).

Люди були спраглі цієї прозорості, чистоти і джерельної свіжості, тож тріо Мареничів миттєво набуло неймовірної і заслуженої популярності - памʼятаю, що на їхні виступи у Львівській філармонії просто неможливо було потрапити, до кас із квиточками вишиковувалися довжелезні черги, хоч би тих концертів було 10, 20 або й тридцять поспіль - усі вони були з аншлагами!

Це була справжня всенародна любов, і я вдячний долі, що вона звела мене з цими чудовими музикантами, і що не раз нам доводилося виступати разом на одній сцені.

Пригадуються з тих часів і деякі кумедні випадки, повʼязані здебільшого з активними "відпочинком" після спільних виступів.😊

В київському палаці "Україна" на новорічні свята традиційно відбувалися багатоденні святкові концерти за участі популярних тоді співаків, співачок і гуртів, таких як "Смерічка" (де я тоді працював), "Свитязь", "Кобза", і, звісно ж, тріо Мареничів.

Усіх музикантів тоді поселяли в готелі "Україна", і коли ми поверталися до готелю після концертів, починалося активне "обговорення" виступів і так званий "творчий відпочинок". Поки ще були відкриті готельні буфети, ми затарювалися чималою кількістю всіляких напоїв і невеличкою кількістю закуски, в основному різних канапок, а також популярних у таких буфетах сосисок, або, як їх називав Валерій Маренич, "смокталок".😊 І починалися жваві дискусії, що тривали нерідко аж до світанку.

Одна з таких "дискусій" мені особливо запамʼяталася. Розмова була довгою, веселою й цікавою, аж поки настала печальна мить, коли ми виявили, що всі пляшки спорожніли, а буфети давно вже зачинені. Всі ми зажурилися, похнюпили носи, починали впадати в депресію, аж тут Валерій радісно повідомив, що існує вихід з цієї безвихідної ситуації! Він розпорядився знайти велику миску і злити в неї всі до останньої крапельки рештки напоїв, що зачаїлися на денці пляшок. Ми це зробили, і в мисці утворилося невеличке алкогольне озерце, в якому змішалися марки різноманітних вин та іншого спиртного. Після цього Валерій наказав нам усім оточити цю миску колом, сховати руки за спину і, уявивши себе песиками, почати хлебтати цю "амброзію".😊 Ми радо підкорилися й почали завзято працювати язиками. Спробуйте уявити собі цю картинку, коли поважні (тепер, а тоді ще молоді й авантюрні) музиканти і співаки (співачок, на щастя, в цій компанії тоді не було), весело й безтурботно імітують спраглих песиків!😊 Багато було тоді сміху й реготу - ця витівка Валерію вдалася на всі сто відсотків!!!

Щоправда, коли Антоніна і Світлана Мареничі довідалися про такі наші молодецькі забави, вони почали замикати Валерія в готельному номері, щоб він не мав змоги долучитися до нашої ватаги. Проте винахідливого Валерія це аж ніяк не могло стримати - він робив довгу мотузку, звʼязавши докупи простирадла, спускався нею через вікно і таким чином знову здобував омріяну волю!!! Нас не подолати!!!😂

PS Спростування: На той випадок, якщо будь-хто з учасників цього дійства, або з їхніх шанувальників обурено заперечить, що в середовищі всенародних кумирів не могли відбуватися такі неподобства, я готовий визнати, що все це наклеп і вигадки моєї хворобливої фантазії! Цього ніколи не було і бути не могло!!!

PPS Але файні були часи!!!😜