Покинуте чорнобильське село. Зарослі стежки, сліпі вікна хат... Із мертвої тиші виринають жіночі постаті. Лунають русальні обрядові пісні-замовляння… Шевченкова Причинна співає давню пісню. Її голос то тихне, то зривається на крик. Пісня поступово розпадається на окремі звуки — первісні емоції, ніби повертаючись до основи, до початку. Зрештою лишається тільки вібрація у просторі — ота, якою творяться світи. І все почнеться спочатку...
Цю фантазію навіяв мені виступ актриси, співачки й композитора Мар’яни Садовської і фольклорних гуртів під час концерту “Пісні-обереги”.
Державний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса започаткував мистецько-дослідницьку програму “Станція Голос”. Її присвячено збереженню й розвиткові нашої традиційної музичної культури й запровадженню її в контекст сучасного мистецтва, зокрема театру.
“Русла прадавніх пісень” — таку назву має перший проект програми, ініційований Мар’яною Садовською. Ідея постала два роки тому в Каліфорнії, коли співачка познайомилася із жіночим вокальним ансамблем “КІТКА” (у перекладі з болгарської — оберемок квітів), який наслідує східноєвропейську вокальну традицію. Цей колектив, визнаний Національним радіо одним із кращих в Америці, зацікавився оригінальними українськими піснями, невідомими світові. Постала ідея піднести концерт до рівня театрального дійства, створити етнооперу “Русалки”, у якій поєднаються мотиви українських обрядових русальних пісень із сучасними вокальними й інструментальними композиціями.
Тож аби глибше пізнати нашу традицію, ансамбль “КІТКА” приїхав в Україну і спробував опанувати цикл русальних обрядів — від Рахманського Великодня до проводів русалок. Допитливі американки вчилися пісень у фольклорного гурту “Древо”, у Ніни Матвієнко, їздили в село Крячківка на Полтавщині, у Сварицевичі на Поліссі. Заключним акордом їх навчання була подорож на “проводи русалок” до села Гавронщина на Київщині, де переселенці з Чорнобильської зони й донині зберігають самобутню традицію...
“Цікаво, чи ті стародавні духи залишилися там, у зоні, чи емігрували разом із селами?” — замислилась одна із “кіткинь” під час прес-конференції. Утім, на мою пропозицію заспівати в одному з покинутих сіл американки відмовили — іншим разом, мовляв, ми сюди ще приїдемо...
До речі, серед співачок немає українок — родовід американок сягає Ірландії, Греції, Тайваню... Їх об’єднує “пристрасть до асиметричних ритмів, приголомшливих дисонансів, складної орнаментації і гармонії східноєвропейської жіночої вокальної традиції”. “Нести цю музику у світ — наша місія”, — говорять “кіткині”...
Як вижила болгарська пісня? “Нею зацікавився світ, а тоді на своє багатство звернули увагу й самі болгари”, — пояснює Мар’яна Садовська. Українська співачка (до речі, дочка відомого композитора й виконавця Віктора Морозова) об’їздила цілу Україну, записуючи в селах старовинні пісні й обряди, надаючи їм нового, авангардного звучання.
“Я не можу просто брати пісні із середовища. Я повертаюся в ті села, привожу до них людей, ми співаємо для молоді, — каже Мар’яна Садовська. — Так, пісні вмирають, бо спосіб життя змінився. Цивілізація витискає культуру. Звісно, не можна “законсервувати” село. Суть у тому, як дати традиції нове життя?”
Власне, своєрідною відповіддю на це запитання міг би стати концерт у Центрі Леся Курбаса “Пісні-обереги”, який увінчував проект “Русла прадавніх пісень”. На сцені — фольклорний гурт із села Крячківка Полтавської обл., “Древо”, Ніна Матвієнко із “Золотими ключами”, “КІТКА” й Мар’яна Садовська.
Ми побачили українську народну культуру — по-різному осмислену й інтерпретовану. Бабусі із села Крячківка, прямуючи до сцени, віталися й уклонялися незнайомим людям, як у селі. Коли вони співали, здавалося, — співає сама земля. Їх годі уявити поза зв’язком із землею. Не полишало відчуття крихкості й неповторності світу…
Над збереженням народної пісенної культури працює фольклорний гурт “Древо” під керівництвом етномузиколога Є. Єфремова, відновлюючи оригінальні традиції різних реґіонів України. Матеріал для свого репертуару артисти збирають в експедиціях Центральним і Східним Поліссям, Лівобережним Подніпров’ям (Полтавщина, Сумщина), Східним Поділлям (Уманщина)...
У рамках проекту багато мовилося про майбутнє народної пісні. І от цікава деталь: знану змалечку пісню “Ой давним-давно я в матінки була” бабусі з Крячківки виконували, як і решта, дивлячись кудись перед собою, напівсвідомо, природно — отак, як дихають. Коли ж цю саму пісню заспівала у власній обробці Мар’яна Садовська, вони дістали хусточки й розчулено втирали очі...

Марія ЛИТВИН