А коли вже наступного, 1972 року, я приїхав у складі ансамблю "Арніка" до Чернівців для участі в популярному тоді телевізійному конкурсі "Алло, ми шукаємо таланти" (в якому "Смерічка" також брала участь) і випадково зіштовхнувся в коридорі з Назарієм, він радісно вигукнув: "О, та це ж Bus Stop зі Львова!", і так започаткувалося наше справжнє знайомство і дружба. Відтоді щоразу, коли "Смерічка" виступала у Львові, Назарій ніколи не пропускав нагоди завітати до мене додому, де ми обмінювалися музичними і літературними новинами - річ у тому, що Назарій не тільки чудово співав, але й захоплювався поезією, ба навіть і сам пробував писати вірші. Ці перші його спроби були ще невправні і вторинні, тож я намагався підказувати йому, в чому різниця між справжньою поезією і графоманським віршомазництвом, пропонуючи почитати вірші Лорки, Антонича або Грицька Чубая. Ну, а я завжди намагався при нагоді відвідати Левка і Назарія у Вижниці. Пригадую, як одного разу Назарій повів мене високо в гори збирати гриби, і як він тоді відкрився мені своєю справжньою, глибинною суттю, як дитя природи, дитя гір. Це була друга половина 70-х, коли в "Смерічці" почалася чорна смуга, колектив залишили Зінкевич і Дутківський, а нові керівники набрали до складу музикантів і співаків, які не відчували духу "Смерічки", робили все поверхово й бездушно, і Назарій дуже важко переживав цей занепад. Він і далі чудово співав, але його завжди така щира і приваблива посмішка ставала штучною і награною, коли він виходив на сцену. І от коли ми вирушили разом із ним у гори, він раптом цілковито змінився прямо на моїх очах, став знову справжнім, радісним, щасливим і щирим Назарієм, немовби його окропили дивовижною живою водою, і він знову ожив, очистився і воз'єднався з любими його серцю смереками, полонинами, птахами і звірятами. Так гарно було стати свідком цього чудесного преображення!

Невдовзі дирекція Чернівецької філармонії усвідомила свою помилку і запропонувала повернутися до"Смерічки" і знову керувати нею Левкові Дутківському. Він погодився, але з умовою набрати цілком новий склад, залишивши тільки самого Назарія і Павла Дворського. У пошуках нових музикантів Левко приїхав до Львова і зустрівся зі мною, розпитуючи, кого б я міг порадити. "Арніка" на той час уже розпалася, я працював у Львівській філармонії з чудовими музикантами, але не все нас там задовольняло і ми розмірковували над тим, що робити далі. От я і сказав тоді напівжартома-напівсерйозно Левкові: "А чого ти маєш когось шукати, якщо у нас уже є готовий склад професійних музик? Бери нас до себе, і навіть не думай"🙂. Левко, звісно, трохи обміркував мою пропозицію, але невдовзі дав згоду, і таким чином розпочалася моя майже десятирічна співпраця з Назарієм Яремчуком у одному колективі, в славнозвісній "Смерічці".

Багато сталося приємних і незабутніх подій за ці роки, але мені хотілося б пригадати одну з них. Це було в середині 80-х, коли, гортаючи збірку "Буковинські народні пісні", я несподівано натрапив на... стрілецьку пісню "Повіяв вітер степовий"! А це ж були ще вісімдесяті роки, коли стрілецькі пісні були абсолютно заборонені. Щоправда, в збірці замість рядка "Впав в бою стрілець січовий" було надруковано "Впав в бою козак молодий", і це підштовхнуло мене на думку спробувати заспівати цю пісню в "Смерічці". Але ж пісню треба було затвердити на філармонічній художній раді так, щоб ніхто нічого не запідозрив. Я порадився з Назарієм і Левком, і ми вирішили ризикнути. Зібралася поважна худрада, я сів за піаніно, наспівав пісню, а Назарій почав плести байки про те, що це старовинна козацька пісня, яку колись співали на Буковині, худрада схвально помахала головами і затвердила пісню. Ми її почали виконувати на концертах, а коли приїхали до Львова, на телебаченні вирішили зняти кліп на цю пісню, проте під час запису до студії випадково зайшов бандурист Остап Стахів, почув пісню, не витримав і радісно вигукнув: "О, та це ж стрілецька пісня!" Усі в студії перелякалися і розмагнітили плівку. Але ще через деякий час "Смерічка" знімала музичний телефільм у Києві і Назарій порадив режисерці включити до фільму і пісню "Повіяв вітер степовий". На щастя, київська режисерка не мала жодного уявлення про якісь там стрілецькі пісні, послухала її (а наш музичний супровід дещо нагадував стиль "кантрі") і сказала: "Добре, ви будете їхати на конях у ковбойських капелюхах"! На що Назарій відповів, що коні - це чудово, а от ковбойські капелюхи - не дуже, ми зняли пісню на конях (і без капелюхів🙂), а після того, як відбулася всеукраїнська прем'єра музичного фільму, у Львові вже не боялися показувати "Повіяв вітер степовий" у концертах на замовленнях, і пісня стала настільки популярна, що коли я йшов по Львову, дітлахи озиралися й показували пальцями: "О, це той, що на коні!"🙂 Таким ось чином, з легкої руки Назарія, я став "Тим, хто на коні", а з телеекранів ще Радянської України вперше прозвучала пісня усусусів!

А насамкінець я хотів би ще раз повернутися назад у 70-і. Був 1973 чи 1974 рік. Якось я сидів самотньо у львівській квартирі у препаскудному настрої і без копійки в кишені. Мою «Арніка» намагалися розігнати за нібито страшенно буржуазно-націоналістичну пісню "Чорна рілля ізорана", яку ми заспівали на телеконкурсі "Алло ми шукаємо таланти", а мене самого відрахували з останнього курсу Львівського університету за участь у самвидавчому альманасі "Скриня". Раптом пролунав дзвінок у двері. Це був Назарій! Він зі «Смерічкою» саме був на гастролях у Львові. Посиділи, погомоніли. Він побачив мої ситуацію, усе зрозумів без слів, але нічого не сказав. Коли ж Назарій пішов, я виявив у доти порожній кишені свого піджака, що висів у передпокої, значну суму грошей. Крім Яремчука, покласти її туди не міг ніхто. Потім, коли я вже працював з ним у «Смерічці», я нагадав йому той випадок. Але Назарій зробив круглі очі і зобразив щире здивування: «Та що ти, Вітю! Які гроші? Нічого такого не пригадую». А от я, дорогий друже Назарію, постійно це пригадую і ніколи не забуду цього шляхетного і безкорисливого твого вчинку. Я назавжди перед тобою в боргу, але обіцяю - коли ми нарешті зустрінемося знову на небесах, я обов'язково тобі віддячуся! Не знаю, ще як, бо купюри (тим паче, рублі зразку 70-х років) там, мабуть, не в ходу, але я щось придумаю і все ж таки поставлю тоді там пляшчинку якоїсь небесної амброзії! Сядемо з тобою десь на кучерявій хмаринці, тихенько заспіваємо нашої і згадаємо все, що було в нас доброго, а було цього дуже багато! До зустрічі, друже!