|
Неділя, 18.12.2016
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Нд
14
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Пошук по сайту
Вітаю Вас Гість
19:48
-4°
вологість:
85%
тиск:
761 мм
вітер:
4 м/с,
»
» Моцартіанський сміх Олега Лишеги
МОЦАРТІАНСЬКИЙ СМІХ ОЛЕГА ЛИШЕГИ
Два роки тому, в такому ж грудні відлетів у ті світи, де «так
багато суперзірок», Олег Лишега. Йому там добре, сидить
він там на хмарці з Грицьком Чубаєм і усміхається,
дивлячись на нас, що й далі «б'ються головою об лід». Ти,
Ольчику, вже й ТУТ жив, як ТАМ, тож я впевнений, що
перехід в інші світи тобі дався легко й невимушено... лети,
друже, і чекай там нас усіх... У вересні 1967 року я вступив
у Львівський університет на факультет іноземних мов
(англійська філологія), приїхавши з містечка Кременець на Тернопільщині. Того ж
року на цей самий факультет поступив Олег Лишега, який приїхав до Львова з
містечка Тисмениця на Івано-Франківщині.
Так склалися зорі, що нас поселили в одній кімнаті університетського гуртожитка на Погулянці.
Випадково це сталося, чи ні, не мені судити, але саме відтоді почалося наше приятелювання.
Завдяки цьому мені пощастило бути першим слухачем багатьох його юнацьких віршів і першим
свідком його малярських спроб – пригадую, як Олег чіпляв прямо до стіни нашої кімнати в
гуртожитку великий аркуш білого паперу, а тоді малював на ньому дивовижних людей, що
оберталися на дерева: з їхніх ніг проростало коріння, руки ставали гілками, а у волоссі звивали
гнізда пташки.
Разом із Олегом ми ходили на університетські пари,
разом і прогулювали ці пари, опиняючись то в парку,
то в якійсь кав’ярні, де після однієї-двох склянок
дешевого сухого вина Олег ставав на стільця і
починав натхненно декламувати його улюблений на
той час вірш: «О, панно Інно, панно Інно! Я – сам.
Вікно. Сніги...», і всі присутні там пияки, бармени і
повії мов зачаровані слухали таку незвичну для них
усіх поезію. Саме під впливом цих дивовижних
Олегових декламацій я поклав цього вірша Тичини на
музику, започаткувавши фактично завдяки йому
жанр української співаної поезії.
Пізніше ми познайомилися з юним Грицьком Чубаєм, який мешкав також на Погулянці,
неподалік від нашого гуртожитку, і відтак довкола Грицька почало утворюватися напівбогемне
коло молодих поетів, художників, музикантів, яке пізніше засвідчило свою появу літературним
самвидавним альманахом «Скриня».
Грицько любив давати своїм друзям меткі прізвиська, тож якось він нагородив Олега званням
«генерал», й відтоді ми його інакше, як генералом і не називали, хоч чесно кажучи,
«генеральського» в його тендітній поставі чи характері було небагато. Можливо, Грицько так
його назвав, щоб Олег відчув більшу впевненість у собі, а може очікував, що у відповідь Олег
називатиме його «генералісімусом» або «фельдмаршалом», ну, але так цього й не дочекався.
Пам’ятаю, як наше “богемне” товариство збиралося то вдома у Грицька, то на не менш
«богемній» квартирі Миколи Рябчука, як після кількох склянок вина починався імпровізований
мистецький джем-сешн – Олег і Грицько читали найновіші поеми і вірші, я виконував щойно
написані пісні на вірші того ж таки Олега чи Грицька, художник Орест Яворський приносив і
показував свої картини...
Григір ТЮТЮННИК… після чарки у
«Жулянах»
ТОЙ, що приїжджав садить
картоплю…
Згвалтована «Катерина»
«Поранений херувим» і
«Шарлотка»
Три томи Михайла МАСЛІЯ
ІНСТРУКЦІЯ «усердно пишущим»
«КАРДИНАЛ»
Олександр СОПРОНЮК. Слово про
Слово
Віз Станіслава МАРИНЧИКА
Олексій ДОВГИЙ з рядками --
«доторками блискавок»
Холодний душ Миколи
ХОЛОДНОГО
Валентина МАСТЄРОВА. Вірші із
Красилівки
Романи, казки і… рецепти Івана
ПРОСЯНИКА
З білих снів сніги Олександра
САМІЙЛЕНКА
Сяйво ночі Олени ШИМКО
Артем ТЮТЮННИК зі словами до
Творця
Передмістя Анни МАЛІГОН
Австралійський дощ Олесі
БІЛОЦВІТ
Втаємничені слова Ніни КОСТЮК
Вишуканість Олени СТЕПАНЕНКО
Ніжний зорепад Ярослави
БІЖОВЕЦЬ
Погода 18.12.16, вечір