Люди, які слідкують за творчістю Москальця, пам’ятають, що перша презентація «Армії світла» мала відбутися у Львові на Форумі видавців. На жаль, прихильники поета цього не дочекалися. Як стало відомо, Москалець захворів.

«15 вересня мала бути презентація у Львові. Але вона не зовсім вдалася, бо ще не встигли зробити диски і не було Москальця, - розповів співак і друг письменника Віктор Морозов. - В той час у нього було загострення хвороби: три роки тому він пережив операцію і тепер восени і навесні у нього такі загострення… По Львову тоді ходили такі дивні плітки. Моя дочка, яка працює у бібліотеці імені Стефаника, тоді телефонувала і казала, як її співробітник розповідав: «Я на свої очі бачив Москальця, він насправді приїхав, але вони з Морозовим так напились, що Морозов ще виліз якось на сцену, а Москалець як ліг там під сценою, так і лежить».

- Є інформація, що «Армія світла» з’явилася зі сну, який наснився вам три роки тому. Що то були за сни і як вони спричинилися до створення альбому?

Кость Москалець: То не сни були, то була візія. Я пішов до лісу, а перед тим подивився фільм «Перед дощем» (македонського режисера Мілчо Манчевскі. – Ред.). Там було про війну в Югославії. І от під враженням того фільму я ходив, медитував, присів над полем, дивився і під впливом кадрів з фільму мені раптом з’явилась картинка обкладинки альбому. То була візія фільму про війну в Югославії, а це була візія альбому пісень про ту війну, яка триває справіку і не сьогодні закінчиться.

Віктор Морозов: Треба додати, що до того часу, як ця візія явилася Костеві, він протягом кількох років не записав жодної пісні. Фактично, остання пісня попереднього альбому «Треба встати і вийти», який вийшов ще 2000 року, називалась «Остання зима». Тоді Кость ще попросив її поставити насамкінець альбому і я переживав, щоб він так собі не наврочив: остання пісня, остання зима, жодної пісні... І тоді, коли він мені розповів, що йому явилась назва нового альбому, то я дуже зрадів: «Костю, тепер лишилася дрібничка: написати пару десятків пісень!». Його прорвало, і він написав десь понад 30 пісень, з яких практично тільки половина увійшли до альбому.

- А з рештою що буде?

Віктор Морозов: З рештою?.. Закрутити у слоїк, заквасити, може будуть цікаві. Як огірки, помідори – на весну.

Тарас Чубай: Або, як вино.

Віктор Морозов: Або, як вино. Хай настоюються.

- Пане Костю, які враження Ви дістаєте, коли вперше чуєте оброблену паном Віктором і компанією пісню? Чи дуже відрізняється Ваше внутрішнє відчуття того, якою має бути ця пісня від того, якою Ви чуєте її у готовому варіанті?

- Віктор переважно має слух на мої пісні. Те, що він записує, нагадує і майже відтворює хід моєї думки. Це ж уже не перший наш альбом – другий. Ми давно співпрацюємо. Ви розумієте, я взагалі не знаю нотної грамоти, не знаю жодної ноти, не знаю, як акорди пишуться. Я можу транслювати лише своїм голосом під гітару, показати Віктору: от це – так. А він уже вибуває решту, щоб воно добре звучало.

- Як Вам перебувається у Матіївці (село біля Батурина, де поет живе весною, влітку і восени. – Ред.)? Що думається, читається? Які фільми приходять, музика?..

- Я зараз читаю двотомник Мартіна Гайдегера, присвячений Ніцше, його лекції, які він читав у 1930-х роках у Німеччині у Фрайбурзі. І паралельно читаю двотомник самого Ніцше. А слухаю я групу Muse, у мене не давно з’явилась така британська улюблениця.

- Ви товаришували із Грицьком Чубаєм. Як Ви познайомились із Тарасом?

- Я раз у житті бачився з Грицьком Чубаєм. У гуртожитку літінституту в Москві. Тоді я ще не був студентом, а він був, і ми пішли провідати нашого спільного друга Володимира Кашку (помер два роки тому). Ми знали одне одного по текстах, Кашка возив мої тексти Грицькові до Москви, я читав Грицькові книжечки – то був такий самвидав. Тоді ми провели втрьох всю ніч у гуртожитку – з кубинським ромом: 1980 рік і «бочонок рома». Грицько сказав, що в нього є син і я з ним потоваришую, що він такий класний, знає на пам’ять всі пісні Beatles. «А скільки йому років?» – питаю. «Десять», – каже він. А мені вже було 17, я подумав: «І це він мене буде зі своїм пацаном знайомити?!» Ну і все. Через два роки після нашої зустрічі Грицько помер. Я пішов до війська, після армії повернувся і переїхав до львівської області, а потім до Львова – жити. І ось на святі міста Львова ми познайомились із Чубаєм (Тарас. – Ред.). То було перше свято міста Львова в 1987 році в серпні. І там ми з ним співали з однієї сцени ...

фото: Саша Єремєєв / ПіК