Post-Поступ, №10 (30) (листопад 2008)

 

 

Віктор НЕБОРАК

 

УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА „АРМІЯ СВІТЛА”

 

З’явилася „Армія світла” – аудіоальбом Віктора Морозова, усі пісні до якого, крім народної „Дубе, дубе, зелений...”, написав Кость Москалець. На тлі  українських форматованих співів – це неймовірне явище. Тринадцять пісень – магічне число і в деяких випадках щасливе. Поки що не чути ні з радіо, ні з телевізора передач із приводу виходу цього альбому.  Редактори не відчувають сенсації на українському аудіоринку. Хоч, може, я натрапляю не на ті передачі. Та принаймні понад 700 шанувальників, яким пощастило бути на вечорі Костя Москальця 15 вересня в театрі ім. Марії Заньковецької у Львові, довідалися про початок приходу „Армії світла”.

Кость Москалець був присутнім на вечорі лише на домашньому відео, яке зафільмував Тарас Чубай ще 1989 року. Публіка мала можливість почути авторське виконання знаменитої пісні „А вона...” А вже впродовж вечора поезія Москальця промовляла у виконанні груп „Файно”, „Четвертий кут” і „Плач Єремії”. Ось така присутність фізично відсутнього Костика. Дозволю собі припустити, що це і є модель нашої української культурної альтернативи. Автор може бути далеко, захований шарами простору і часу, та його пісні стають близькими, бо торкаються сокровенного. Відчуваємо тут щось глибинне, пов’язане ще із часами козацького бароко. Не повинна справжня пісня, часточка душі, розкручуватися з усіх динаміків і звукорозпилювачів, як нав’язлива реклама. Пісню потрібно прожити, щоб вона дозріла до голосу, а потім заспівати її найближчим друзям, які відчувають кожен її обертон. А вже потім коло друзів поширюватиме пісню від людини до людини. І тут умови нашого напівдикого ринку нічим не зарадять. Справжня пісня потребує друзів, а не проплат ефірів.

Можливо, комусь ця версія української альтернативності видасться наївною і романтичною. Можливо, для комерційного успіху „Армії світла” було б краще, якби напередодні появи альбому говорили про нього всі зацікавлені журналісти, якби якісь пісні були розміщені на музичних каналах і якби альбом потрапив у мережу розповсюдження... Не завадив би кліп... Добре було б, якби „Наливайка” заспівав хор внутрішніх військ або спецрозділ „Беркута”... Та всі ці технології розкрутки потребують грошей, які краще вже вкладати в організацію концертів.

Щодо сказаного-заспіваного в „Армії світла”. Теперішній стан речей – поразка, загибель ще зовсім юних воїнів-романтиків. Для того, хто вцілів, залишилося кохання і партизанка (пісня „Маки”). Ситуація – впізнавана. Та безумовне і воскресіння, як безумовний прихід світанку після ночі. Лише варто не забувати про важливу передумову воскресіння воїнів світла – їх потрібно кликати з небуття, вірити в їхнє повернення.

У голосі Віктора Морозова поєднуються ліризм і досвід, які тяжко зімітувати. Наш Віктор, мужній і ніжний, без зоряного ореолу над посивілим волоссям, без орденів на грудях, наш Галицький Лицар скликає свою армію світла з вірою у справедливу перемогу над гламурною і шансонною темрявою.