Особливим гостем цьогорічного
Форуму книговидавців буде бразильський письменник, лауреат
Нобелівської премії в галузі літератури Пауло Коельо, автор
легендарного роману "Алхімік", який ввійшов у десятку
найпопулярніших творів минулого століття. Українського читача з
Пауло Коельо познайомив Віктор Морозов -- перший українець, який
взяв до рук "Алхіміка" й вирішив передати рідною мовою коелівські
таємниці Всесвіту. До речі, переклад "Алхіміка" українською мовою
визнано найкращим з усіх перекладів творів бразильського
письменника.
-- До нас дійшла творчість Коельо власне
завдяки Вам, а як відбулася Ваша зустріч із творами Коельо?
-- Знайомство з творчістю Коельо розпочалося, як, мабуть, і
кожного українця, з "Алхіміка". Це було років шість-сім тому. Моя
знайома дала мені почитати цю книжку, здається, англійською мовою. Я
перечитав її, і книжка мене якось заінтригувала, сподобалася мені.
Тоді я почав розпитувати всіх моїх знайомих, друзів-літераторів, хто
цей письменник, бо я тоді вперше почув ім'я Пауло Коельо. На моє
здивування, ніхто нічого не знав, тоді це була абсолютно невідома
постать в Україні, Росії та взагалі у Східній Європі. Власне це мене
заінтригувало, і тоді я вирішив перекласти "Алхіміка". Тобто все
розпочалося з інтриги. Мені просто було цікаво, чому ніхто не чув
про такого нібито цікавого, як мені здалося, письменника. І з того
все розпочалося. Я почав перекладати, а потім сталося кілька цікавих
випадковостей. Директор видавництва "Класика" Володимир Дмитерко на
якомусь ярмарку в Європі почув, що "Алхімік" -- цікавий твір і
вирішив його видати, навіть замовив переклад київському
перекладачеві Віктору Шовкуну. (На цьогорічний форум книговидавців
Віктор Шовкун готує переклад останньої книжки Пауло Коельо
"Одинадцять хвилин" -- Авт.) А потім так сталося, що я давав
інтерв'ю, до речі, "Поступу" не про літературу, а про музику, але
зайшла мова про знаки, долю -- і я сказав: "От на цю тему я зараз
перекладаю твір бразильського письменника Пауло Коельо "Алхімік", --
і все, про це сказав буквально один рядочок. Та так сталося, що саме
Володимир Дмитерко випадково прочитав це інтерв'ю й вирішив мене
знайти. Однак після інтерв'ю я поїхав до Канади, і ніхто не знав, як
зі мною сконтактуватися. Врешті-решт якимось дивом мене знайшли. Я
отримав і-мейл, що моїм перекладом цікавиться видавець, тоді я
одразу зрозумів, як у творі Коельо, -- це знак: стався такий збіг
обставин, значить, я справді мушу цей твір перекласти. І хоч тоді я
фактично тільки розпочав перекладати, але вирішив трошки блефувати.
Коли Дмитерко запитав мене, чи правда, що я перекладаю "Алхіміка" і
скільки вже переклав, то я відповів, що вже практично закінчив
переклад, щоправда, трошки перебільшив, але так делікатно. Тобто так
сталося, що замовлення на переклад віддали мені -- і в такий спосіб
вийшов перший український переклад "Алхіміка".
-- А коли Ви
познайомилися з Пауло Коельо особисто?
-- Це було два роки
тому у вересні. Я довідався, що він приїжджає на Московський
книжковий ярмарок. Хотілося познайомитися з автором особисто, бо
тоді, крім "Алхіміка", я вже переклав "Вероніка вирішує померти" і
"Чорт і панна Прим". Ми з дружиною поїхали до Москви, і знову ж таки
був такий знак, що ми зовсім випадково поселилися в тому ж готелі,
що й Пауло Коельо. Вперше я побачив його у фойє, але тоді я ще не
наважився до нього підійти. Потім у пана Коельо була зустріч у
літературному клубі, і вже там я підійшов до його літературного
аґента Моніки Антунеш, відрекомендувався, що я перекладач його
творів українською мовою -- і вона тоді вже познайомила мене з
Коельо. Дуже приємна, навіть несподівана була зустріч, бо Пауло
Коельо як латиноамериканець дуже відкритий. Коли мене
відрекомендували, він кинувся мене обнімати, ніби ми старі друзі.
Потім сфотографувалися, а наступного дня ми зустрілися на обіді,
тоді вже мали більше часу, щоби трохи порозмовляти та ближче
познайомитися.
-- Цікаво, про що була перша розмова і що
Пауло Коельо знає про Україну, зокрема про Львів?
--
Зачіпали чимало тем. Зважаючи на нашу розмову, він практично нічого
не знав про Україну, але ще тоді дуже хотів приїхати до нас, лише
чекав на запрошення. І дотепер не було, очевидно, можливості
запросити, бо ж треба все фінансово організувати. Та з його слів,
він давно вже хотів побувати тут, хоча, зрозуміло, що він досить
мало про нас знає. Можливо, трошки він довідався про нашу музичну
культуру, бо під час зустрічі я подарував йому свій компакт-диск
"Треба встати й вийти".
-- Подарунок, мабуть, сподобався, бо
у вас обох, до речі, однакове музичне минуле. Чи мало це якийсь
вплив на ваше літературне спілкування?
-- Безперечно. Ми
майже однолітки, і є деякі схожі моменти в наших біографіях: я
розпочинав як рок-музикант, проте я співав і писав музику до текстів
інших людей, а Пауло Коельо їздив з рок-групою та писав тексти. Як і
я, він мав довге волосся, "гіпувався", в нас обох були неприємності
з владою: мене з університету відраховували за рукописний альманах
"Скриня" і націоналістичні пісні, а він теж видавав студентський
альманах, тому мав проблеми, його навіть заарештовували. Отаких
спільних моментів трохи було.
-- Ми познайомилися з
поглядами Коельо крізь призму власне Вашого сприйняття. На Вашу
думку, як українська ментальність сприймає його філософію?
-- Мені здається, що є щось дуже близьке. Можливо, я це
інтуїтивно відчув, бо мені так сподобався "Алхімік", що я аж вирішив
його перекласти. Взагалі мені здається, що ментальність
латиноамериканських націй і українська є дуже близькими, є якесь
спільне відчуття світу. І вони, і ми, можливо, не надто практичні
люди, любимо поспівати замість того, щоб попрацювати. І взагалі нам
і їм притаманне, може, навіть романтичне, таке замріяне сприйняття
світу, а не ділове. Це, вочевидь, нас зближує, напевно, тому
творчість Коельо в нас надзвичайно популярна. Я розпочинав з того,
що його ніхто не знав, потім була шалена популярність, а тепер
читачі ніби розділилися на дві групи. Скажімо, інтелектуали кажуть,
що Коельо -- то вже немодно, примітивно, філософія домогосподарок,
але загалу творчість Пауло дуже подобається. Мене постійно
зустрічають на вулицях люди, які розповідають про свої відчуття, які
спричинила творчість бразильця. Вони, мабуть, знайшли якісь спільні
нотки.
- Дуже часто масовість, якою тепер дорікають Коельо,
в Україні має доволі негативний відтінок. Чи варто підтримувати цю
думку?
-- Є творчість інтелектуальна для еліти та є масова
-- для більшості. Проте так і має бути! Будь-яка культура, нація має
розвиватися повноцінно, тобто має бути всього потрошку -- і
елітарного, і масового. Звичайно, бажано, щоб усе це було на
належному рівні: не примітивна масова культура, скажімо, як
псевдошансон, а якісна для людей, яким, можливо, недоступні складні
інтелектуальні твори, але ж їм теж треба якісь таємниці хоч
поверхово знати. Тому творчість Коельо -- це та якісна масова
література, яка абсолютно потрібна, і це доводить любов не лише
українців, а й всього світу.
-- То в чому ж той перчик Пауло
Коельо?
-- Йому вдається дуже просто написати про складні,
фактично філософські речі, яким можна присвятити величезні трактати,
зрозумілі тільки для мислителів і науковців. А Пауло Коельо має
талант дуже просто, простими фразами розказати те, про що можемо
потім задуматися, у чому можемо знайти багато прихованих рівнів.
Тобто кожне його речення, як верхівка айсберга, а глибше є приховані
речі. Звичайно, можна казати, що це надто примітивно, банально, а
можна спробувати пошукати в тому якусь підводну частину з глибокими
думками. Хоча, знову ж таки, закидають, що в його творчості мало
оригінальності, що всі ці ідеї вже було написано, але Коельо їх
інтерпретує по-своєму і так подає, що людям, власне тим масам, вони
стають доступними. Це не є примітивна література, навіть якщо вона
масова, і це найголовніше.
-- Пане Вікторе, чи
зустрічатиметеся з Пауло Коельо у Львові під час його візиту?
-- Якихось спеціальних зустрічей не заплановано, але я
сподіваюся, що ми побачимося, принаймні організатор форуму пані
Олександра Коваль сказала, що повідомить мене про зустріч. Можливо,
спочатку побачимося в Києві, але плани щогодини змінюються, бо дуже
багато читачів хоче поспілкуватися з письменником. Все-таки вперше
до Львова приїжджає письменник такої величини. Тому передбачають, що
буде ціле паломництво. Звісно, що чотирьох запланованих годин
спілкування із львівськими читачами буде замало.
--
Львів'яни, особливо молодь, часто в буденному спілкуванні цитують
вислів Пауло Коельо: "Ніч найтемніша перед світанком". Яка думка
письменника найближча Вам?
-- Можливо, така: "Якщо ти чогось
хочеш, то весь Всесвіт змовляється, щоб тобі допомогти".
Найважливіше у житті просто зрозуміти, що тобі потрібно, і дуже
цього захотіти. Та треба йти до самого кінця, бо, знаючи, що "ніч
найтемніша перед світанком", саме ту останню ніч треба перейти та
йти далі, не зупинитися на останньому кроці. |