Відтоді, коли я інколи приїжджав до Тисмениці, Олег знайомив мене з тисменицькими Америкою та Індією, розповідав про свої улюблені місцини, про коропів і очерет, про воронів і лисів. Тоді ж я запізнався з його батьком Богданом, мамою Вірою і молодшою сестричкою Лілею, стрункою і шляхетною красунею, яку він дуже любив і якій, за її спогадами, ніколи не забував привозити зі Львова улюблені вафельні трубочки з кремом. І якщо Олег (або Ольчик, як його завжди називала Ліля) оспівав рідну Тисменицю у своїх чудових поезіях, прославивши її на весь світ (адже за цикл поезій “Зима в Тисмениці” та інші його вірші в перекладі Джеймса Брасфілда Лишега був нагороджений дуже престижною премією американського ПЕН-клубу, якої крім нього була удостоєна лише одна людина з усієї Східної Європи – майбутня нобелівська лауреатка Віслава Шимборська), то Ліля Лишега оспівує і прославляє Тисменицю в прозі, представляючи на суд читача свою книжку “Тисмениця колись”.

Завдяки чудовим текстам Лілі перед нами оживає стара й неповторна Тисмениця, з її колоритними постатями, соковитою й подеколи напівзабутою вже мовою, оригінальними звичаями і традиціями, і всі ці тексти сповнені справжньої любові до міста і його мешканців, написані майстерно й фахово, просякнуті подеколи тонкою іронією й гумором (я довго реготав, прочитавши в розділі “Як колись слабували” про мужчин, котрим “сі дуже хтіло” і котрі через “куповану любов” потрапляли в халепу, але не наважувалися йти в Тисмениці до аптикі Кофлєра, щоб, не дай Боже, не здибати там Маринці чи Ганьці, тож мусили вибиратися до Станиславова:-))

Деякі з цих розділів ще встиг за життя прочитати Олег, який завжди їх високо оцінював, і я знаю, що він дуже радіє на небесах і дуже гордий разом із татом Богданом і мамою Вірою, що ця книжка Лілі Лишеги вийшла у світ, а я зі свого боку також щиро вітаю і Лілю, і всіх тисменичан, які можуть пишатися тим, що їхнє місто народило таких чудових митців, як Олег і Ліля Лишеги, котрі оспівують і прославляють Тисменицю на весь світ!