А.К: - Вікторе, яка мета створення вашого театру? Відколи він існує?

В.М: - Як професійний театр /повністю він називається Львівський естрадний театр-студія "Не журись!"/ почали ми працювати з 28 червня минулого року. Якраз той день співпав з відкриттям ХІХ партконференції, і вважаємо цей факт символічним. Раніше такий театр не міг би утворитися. А почалося все з того, що окремі виконавці, барди, які працювали в різних місцях, часом збирались на доброчинних концертах у Львові. Побачили, що це викликає зацікавлення в людей, і вирішили якось зібратись докупи... Тепер існуємо як окремий театр, маємо свій рахунок у банку, бухгалтерів. Ми самостійні, ні від кого не залежимо.

А.К: - Яка концертна програма "Не журись!"? Розкажіть про виконавців.

В.М: - Програма у нас різноманітна, різні виконавці. Якщо в першій частині даємо Шевченківську поезію, то в другій - сатира. Василь Жданкін виконує українські історичні пісні, грає на кобзі, доносить до глядача творчість Григорія Сковороди та актуальність його філософії. Юрій Саєнко, Остап Федоришин, Кость Москалець, Андрій Панчишин, Юрій Винничук, - всі мають багато що сказати в сфері сучасної української пісні, поезії, сатири. Хочемо дати своїми піснями поштовх молодим виконавцям, щоб вони відходили від псевдо-фольклору, від провінційної тематики. Досі співалися пісні про полонини, про дівчат, про смерічки. У нас - навпаки. Немає, наприклад, жодної пісні про любов. Співаємо або давні історичні пісні, або сатиричні.

А.К: - А автори ?

В.М: - Наш театр можна назвати саме театром авторської пісні. Кожен виконавець співає власні пісні: або пише текст і музику, або музику на вірші інших поетів, або гуморески. Ось хоч би Остап Федоришин, Юрій Винничук... Поки що проблем з репертуаром немає.

А.К: - У ваших гуморесках, піснях часто використовуються жаргонні звороти.

В.М: - Та це наш, львівський діалект, відомий кожному з дитинства.

А.К: - Ви виступали лише на Україні?

В.М: - Встигли вже відвідати українські осередки у Вільнюсі, Москві /запросило товариство "Славутич"/, гастролювали у Польщі. Маємо також запрошення до США, Канади та Австралії. До речі, зроблено про нас фільм. Називається він "Не журись".

А.К: - Чи можна десь придбати записи ваших виступів?

В.М: - У нас у театрі є своя студія. Робимо записи власними силами. Має незабаром з'явитись і моя авторська платівка. Називається вона "Скриня", це - співана поезія.

А.К: - Вікторе, в Тернополі є багато прихильників вашого театру. Коли тернопільчани знову змогли б побачити "Не журись!"? Тільки цього разу в більшому приміщенні, скажімо, "Октябрі" або "Текстильнику"...

В.М: - Так, ми гастролювали у Тернополі, і дуже сподобався нам тернопільській глядач. Із задоволенням приїдемо до вас ще. На жаль, зараз не можу сказати, коли саме. Готуємось до гастролей за кордоном...

А.К: - Що ж, від імені читачів "Фонографа" бажаю вам і вашому театрові великих творчих успіхів. І... приїжджайте.