"У Києві нарешті запахло Україною" | |
Інтелектуальна опозиція передислоковується на "Останню барикаду" Як показує українська практика, поєднувати революцію і комерцію за законом з'єднаних судин досить просто. Таких професійних революціонерів і революціонерок у нас вистачає, справа їхня фактично безпрограшна, їхню нещирість у політиці багато хто бачить неозброєним оком. Важче тим, чия революція постійно програє, не приносячи ані моральних, ані особливих матеріальних дивідендів, кого регулярно викидає за борт великої політики. А жити треба, жити хочеться краще й веселіше. Ідеї рояться, друзі залишаються... Так і стають реальністю ну дуже непересічні проекти. "Ідея відкрити модерну кав'ярню, в якій дух боротьби за незалежність, дух молодої опозиційності був би поєднаний зі стилем сучасного українського міста, зародилася в мене ще років шість тому", - каже один із лідерів студентського голодування 19990 року, а нині - член президії комітету "За правду!" й голова Молодіжного штабу референдуму Олесь Доній. Тоді - шість років тому - він навіть продав із матір'ю квартиру. Відкриття ж кафе стало доконаним фактом лише минулої п'ятниці. За цей час у столиці - якщо брати інтелектуальну, культурну, мовну ситуацію - майже нічого не змінилося. "Ми - україномовні, опозиційно налаштовані кияни - живемо ніби в гетто", - констатує Доній. Тому вельми доречною виглядає та абсолютно нетипова "Остання барикада", відкриття якої просунута патріотична молодь вкупі з деякими зубрами (як-то Подер'вянський, Цибулько тощо) відзначила увечері 13 липня за адресою вул. Суворова, 4. "У нас розмовляють українською" - така "дискримінаційна" залізна табличка на вході, погодьмося, велика рідкість для України. Всередині на стінах - колючий дріт і міліцейські щити, кийки і мегафони, цегла й арматура, майже справжні барикади замість стійок барів. Великі численні фото з голодування 10-річної давнини, грубі столи, обклеєні старими студентськими листівками й газетами... Революція програла - тепер її можна замовити в меню. Там вам і комплексний обід "Послєдній русскій" (горілка, сіль і бородінський хліб), і курячі "Крильця совєтів", і "Слава нації - смерть ворогам" (горілка з перцем і такий же гарячий бутерброд). Є "Спи, маленький козачок" - горілка плюс пиво. Загалом, дорогувато. Але все одно - для своїх. "Тут більше ідеології, ніж комерції, - каже голова ТОВ "Остання барикада" Олесь Доній. - Ми не можемо чекати, поки українізацію почне держава, - ми діємо самі. Подивіться: досі в Києві якщо й були якісь українські подібні заклади, то обов'язково або "Козачки", або "Хутірці", словом, суцільна шароварщина і глечики. Ми ж змінюємо стереотипи. Я виріс і живу в місті, і для мене українська культура - це міська культура, цегла й модернізм. Тому на "Останній барикаді" постійними будуть жива сучасна українська музика, літературні читання, презентації книжок молодих авторів, вистави і виставки, модерн і постмодерн, психоделіка та тому подібний андеграунд". Сенс "Барикади" засвідчила вже перша вечірка: молоді, незважаючи на не надто активну (лише через Інтернет) рекламу, була тьма, і виявилося, що "просунутих" юнаків і дівчат, котрі розмовляють не "на общепонятном", а саме українською, у столиці таки чимало. Крім того, в залізних залах можна було переручкатися майже з усією молодою опозицією, для котрої, схоже, ця установа замінить втрачені вулиці 9 березня. "Я радий з того, що в Києві нарешті запахло Україною", - сказав співак із колишніх львівських "Не журись!" Віктор Морозов. Пахло кавою "Студентська" за 1.50 і розлитим на підлогу шаровим спонсорським пивом "Оболонь", грали молоді рокери від "Червоної рути" і старий "Вій", співала Ірина Шинкарук. "Ти диви, справжня "львівщина"!" - відзначив хтось із гостей-галичан. Та чому "львівщина"? Є й такий Київ - наше гетто. Дмитро ЛИХОВІЙ. "Україна молода" 2001.07.17 |