Ватровий дим
Перше моє знайомство з «Ватрою» відбулося, як це не дивно, ще до її утворення. Десь наприкінці 60-х років минулого століття Грицько Чубай привів мене, початкуючого музиканта і автора пісень, додому до Михайла Мануляка, майбутнього «батька» і засновника найпершої «Варти». Я тільки починав компонувати власні пісні, що були ще доволі незрілі й невиразні, але Грицько вважав, що їх варто показати професіоналу, тому й вирішив познайомити мене з Мануляком.
Ця зустріч справила на мене величезне враження, адже крім вельми фахового аналізу і критики моїх перших композиторських спроб, Михайло чітко вказав на основний недолік тодішніх моїх пісеньок – брак суто українських інтонацій, колориту, характеру – а також одразу продемонстрував, так би мовити, на практиці все те, що він мав на увазі, зігравши на піаніно і проспівавши мені свої розкішні композиції «Гей, по горі ватровий дим» і «Танець жаги». Відтоді багато років поспіль усі свої нові пісні я неодмінно показував насамперед Михайлові Манулякові, прислухаючись до його порад і зауважень. І тоді, і тепер я вважав і вважаю Мануляка своїм головним учителем і порадником.
Коли ж Михайло запалив у Львівській філармонії свою «Ватру», я зміг послухати ці та інші його композиції в чудовому джаз-рок-фолковому аранжуванні. Пригадую, яку насолоду я отримав, слухаючи виступ «Ватри» у Львівському Зеленому театрі (там, де зараз відбуваються головні імпрези джаз-фестивалю «Альфа Джаз Фест»). Надзвичайне враження на мене справило виконнаня солістом-вокалістом «Ватри» Романом Бревком пісні «Гей, по горі ватровий дим», а особливо його імпровізаційний джазовий вокаліз із використанням суто українських інтонацій. Це було настільки свіжо й автенично, що я ще довго ходив під враженням від цього виступу, а пізніше намагався втілити ці ідеї у своїх власних композиціях.
І ще один виступ «Ватри» мені запав у душу. Він проходив у переповненій залі Львівської філармонії і серед глядачів можна було бачити таких видатних українців (майбутніх політв’язнів), як Ігоря й Ірину Калинців, Михайла Осадчого, Стефанію Шабатуру та багатьох інших. Пригадую, з якою білою заздрістю шепнула мені тоді на вухо моя дружина: «От, якби колись на твої концерти прийшли такі люди!». На жаль, невдовзі Україною прокотилася хвиля арештів, найкращі представники львіської (та й не тільки) інтелігенції опинилися за ґратами, а Михайла Мануляка звільнили з посади керівника «Ватри». Запопадливі чиновники-герострати намагалися назавжди загасити непокірну «Варту», але це їм не вдалося. Пройшовши ряд метаморфоз, Манулякова «Ватра» відродилася врешті-решт у піснях Ігоря Білозіра й Богдана Стельмаха, але треба не забувати, що цього могло б ніколи не статися, якби не перша пісенна іскорка, що спалахнула завдяки зусиллям Михайла Мануляка і запалила неопалиму купину львіської «Ватри», солодкий і щемкий пісенний дим якої довго ще стелитиметься по високій горі українського духу.