|
«Тільки ті, у кого
виразне національне обличчя, мають шанс на
перемогу»
Підготували
Тетяна ПОЛІЩУК, Юлія КАЦУН, фото Бориса
КОРПУСЕНКА, «День»
Святослав
ВАКАРЧУК, лідер групи «Океан Ельзи»:
— Проведення в Києві
«Євробачення» — непересічна подія. Я радий, що
конкурс європейського масштабу пройшов у нашій
столиці. Його транслювали 39 країн. Хоча особисто
я не є фанатом «Євробачення». Це конкурс-картинка,
конкурс-телевізор. Красиве шоу, але воно минуло, а
далі що? За 50-років «Євробачення» фактично
відкрило двох мегазірок: групу «АББА» та співачку
Селін Діон. Але, на мій погляд, ці співаки
реалізували б себе як особистості на естраді і без
«Євробачення». Що стосується нинішнього конкурсу,
то, певно, добре, що цілий тиждень світ знову
говорив про Україну, але вже не про революцію, а
про пісні. Як жартома зазначив голова НТКУ Тарас
Стецьків: «Ми отримали піар на нашу голову». Не
знаю, чи отримає Україна прибуток від
«Євробачення», але з морального погляду ми можемо
пишатися, що провели його на високому рівні. Хоча
я не вважаю, що було б жахливою трагедією, якби
щось у технічному плані й не вдалося. Адже терміни
були дуже стислі. Навіть стояло питання про
перенесення конкурсу з України в іншу країну. Але
попри всі труднощі, ми провели «Євробачення-2005».
Група «Океан Ельзи» виступала в рамках програми
«Євробачення» на майдані Незалежності, презентуючи
українську сучасну музику. Що стосується самого
конкурсу, то він пройшов чудово, і жодних
претензій я не маю. А говорити про виступ
«Гринджолів» на конкурсі я стримаюся… Здивування в
мене викликали ролики-заставки. Я не зрозумів їх.
За яким принципом їх знімали? Що хотіли ними
сказати глядачам?
Марія
БУРМАКА, співачка:
— Дива не сталося.
Судячи з підсумків голосування, те, що хвилює
мене, нашу країну — зовсім не цікаво слухати
європейцям. Може, якби конкурс відбувався одразу ж
після помаранчевої революції, то пісня «Разом нас
багато» отримала б більший відгук у серцях людей.
А нині, через деякий час, благополучна Європа хоче
побачити з екрана красиве видовище, мелодійну
пісню про кохання, а не вслуховуватися в
соціальний речитатив. На мою думку, «Гринджолам»
не треба було змінювати текст. В оновленому
варіанті він втратив свою енергетику... Але я
однаково хочу підтримати хлопців. Вони добре
виступали. Їх чудово приймали в Палаці спорту та
на майдані Незалежності. Але їхня пісня зрозуміла
насамперед нам, які пройшли та вистояли Майдан, а
не європейському слухачу.
Олена
МОЗГОВА, музичний продюсер УТ-1:
— Ми всі вчитимемось
на помилках. До конкурсу треба добре готуватися,
залучати до цього фахівців, а не йти шляхом
політичної доцільності. Напевно, нам ще слід
подумати: проводити відбірний конкурс чи приймати
вольове рішення (так було у випадку з Русланою). Я
знаю одне, Україна — співоча нація, а після
виступу «Гринджолів» багато іноземців у цьому
засумнівалися. Нинішній конкурс був суттєво вищий,
ніж у Туреччині. Мені дуже сподобалася команда з
Молдови «Здоб ші здуб». За неї я голосувала в
півфіналі та намагалася додзвонитися у фіналі, але
не змогла. До речі, багато друзів також
скаржилися, що не змогли додзвонитися та віддати
свої голоси за улюблених виконавців. Напевно, це
свідчить про те, що конкурс викликав ажіотаж, і
оператори не змогли впоратися з потоком дзвінків…
Своїм колегам із НТКУ я хочу подякувати за гарну
роботу. За словами виконавчого директора
Європейської мовної спілки Сванте Стокселіуса,
конкурс у Києві став етапом у 50-літній історії
проведення ПКЄ. А що стосується
«Євробачення-2006», то до нього треба почати
готуватися негайно, не відкладаючи в довгий ящик,
залучивши до цієї справи справжніх професіоналів.
І я впевнена, що перемога Руслани буде примножена
талановитими співаками і ще неодноразово вони
прославлять нашу країну.
Віктор
МОРОЗОВ, композитор:
— В цілому цей конкурс
«Євробачення» мало чим відрізнявся від попередніх
і був традиційно витриманий у стилістиці
претензійного євро-поп-кітчу. Хіба що загальний
професійний рівень виконавців був дещо вищий у
порівнянні з минулорічними конкурсами (зазвичай
такі розвинені європейські країни, як Англія чи
Франція посилають на це «шоу для домогосподарок»
відверто слабких напіваматорів, але цього року
виконавці з цих країн показали себе цілком
пристойно і навіть не співали «поміж нотами»).
Також (і це найбільше тішить) з технічного боку
(якість звуку, зовнішні ефекти, динаміка, робота
телекамер і т.п.) цьогорічний конкурс був у
порівнянні з попередніми на якісно вищому рівні, а
телетрансляція пройшла майже бездоганно, без явних
провалів і огріхів. Oтже в цьому аспекті Україна
показала себе цілком достойно і респектабельно.
Цьогорічна переможниця
Хелена Папарізу завоювала перше місце цілком
справедливо, адже це вельми досвідчена,
професійна, впевнена в собі співачка, та й за
попередніми прогнозами більшість оглядачів
пророкували їй перемогу, хоч я особисто вболівав
за чудову команду з Молдови «Здоб ші Здуб» з
їхньою фантастичною бабусею.
Якщо раніше в конкурсі
«Євробачення» зазвичай перемагали відверто
євро-попсові, банальні й присолоджені пісеньки, то
цього року явно відчувався акцент на етнічних,
національних мотивах, що також має тішити нашу
спраглу євро-визнання українську душу, адже на це
етнічне урізноманітнення музичної палітри конкурсу
вплинула насамперед блискуча минулорічна перемога
нашої Руслани. Найкумеднішим виглядало те, що
більшість виконавців були, мабуть, настільки
захоплені ефектним використанням Русланою
барабанів, що цього року мало не кожен другий
учасник конкурсу з’являвся на сцені в супроводі
різноманітних перкусійних інструментів. Якщо так
піде й далі, наступного року треба буде, мабуть,
давати додаткові бали за оригінальність тим
виконавцям, які наважаться виступити на
«Євробаченні» без барабанного антуражу.
Лаврентій
МАЛАЗОНІЯ, телепродюсер:
— Взагалі
«Євробачення», на мою думку, — це вже не той
конкурс, який був раніше, коли, скажімо,
перемагали такі групи, як «АBBА». Зараз на
«Євробаченні» просто піаряться. Наприклад,
росіяни. На мій погляд, для них бажання виграти
стоїть не на першому місці. Можна навіть програти,
але так програти, щоб потім можна було на цьому
заробити у шоу-бізнесі гроші. Згадати хоча б
історію з «Тату» або подивитися на цьогорічну
виконавицю Наталію Подольську. Чим стало
«Євробачення» для нас особисто? Говорити, як
кажуть критики, «Ой, як це було погано! Як ми
могли опинитися на 20 місці!», — не варто. Це все
було передбачено. Я не думаю, що треба ще раз
доводити собі — мовляв, який ти дурень. Бо сталося
те, що й повинно було статися, і нічого дивного в
цьому немає. «Гринджоли» б ніколи не стали ані
переможцями, ані увійшли б у першу десятку.
Головне — що свято відбулося. Символічно якось
виглядало, коли «помаранчевий» президент вітав з
перемогою біло-блакитний грецький прапор. Були,
без сумніву, цікаві виконавці. Наприклад, Борис
Новкович з Хорватії, ізраїльтянка Ширі Меймон...
Хоча, відверто кажучи, це не мій формат. Але я
розумію, що для людей — це явище. Для них це, як у
футболі, — люди приходять, щоб «відтягнутися». І
питання полягає не в тому, щоби розібратися, хто
як грав чи співав. Головне просто подивитися на
видовище і отримати хоч якесь задоволення.
Олег
СКРИПКА, лідер гурту «ВВ»:
— Моє ставлення до
«Євробачення» було категоричніше, коли я думав, що
на ньому від України виступить поп-виконавець. А
те, що роковий гурт «Гринджоли» посів двадцяте
місце, в певній мірі говорить про рівень самого
конкурсу, де рок — не формат.
Насправді, для
європейців це несерйозне пісенне змагання, в якому
не беруть участi професійні музиканти. Українці ж
довкола нього чомусь створили галас і ажіотаж, тим
самим продемонструвавши свій несмак.
Ми теж брали участь в
концертах на Майдані Незалежності, ідея яких була
дуже проста: ось іде «Євробачення», а паралельно
ми показуємо, яка насправді в Україні є музика.
Проблема «Євробачення» для мене полягає дещо в
іншому: за цим конкурсом ми можемо прогавити
власну культуру. Мало того, що до нього була
прикута вся увага телебачення та преси, пересічних
українців, але ж і всі державні та спонсорські
кошти пішли на «Євробачення», після чого решта
наших проектів будуть крокувати випаленою землею.
Анатолій
ЄРЕМА, тележурналіст (Студія «1+1»):
— Я спостерігав за
конкурсом «Євробачення» у Франції. Тому збоку все
виглядало дуже цікаво. Коментатори коментували
українські реалії, відзначали, що отримують дуже
ефектне видовище. Я, наприклад, побоювався за
технічний бік і боявся, аби не було збоїв. Не
знаю, як було всередині Палацу Спорту, але зовні
все справляло позитивні враження. Різна музика,
як, до речі, й різний рівень виконавців. Думаю, що
тепер на «Євробаченні» починають перемагати
національні мотиви. Про це ще раз свідчить
перемога етнічних мотивів Хелени Папарізу. Мені
особисто сподобалася молдовська група «Здоб ші
здуб». Чи модно це, чи не модно, але, вважаю, що
тільки ті, що мають виразне національне обличчя,
мають шанси на перемогу. А ті, хто йдуть у руслі
мейн-стріму, ні на що цікаве претендувати й не
можуть.
Марія
ЄФРОСІНІНА, ведуча:
— Усі знають формулу
проведення «Євробачення». У нас була неймовірна
кількість репетицій. Ми у прямому значенні слова
жили в Палаці Спорту. Їхали додому лише
переночувати. Тому «мандраж» на репетиціях
відрізнявся від «мандражу» в прямому ефірі лише
тим, що ти розумів: зараз на тебе дивляться кілька
сотень мільйонів. А тексти вже було відпрацьовано.
Англійською ми з Пашею займалися дуже довгий час.
І не можна сказати, що ми вийшли непідготовленими.
Нам не соромно за те, що ми зробили, оскільки ми
«виклалися по повній програмі». Я поки не
відкривала жодної газети, не дивилася Інтернет (я
добу просто відсипалася), але мене це, чесно
кажучи, не дуже й хвилює. Якби у мене були до нас
самих якісь претензії, я, можливо, зараз би і
вишукувала в усіх ЗМІ, хто що пише. А в мене їх
немає. Мені не соромно за те, що Україна зробила.
Я впевнена, що ми були однією зі складових усієї
цієї великої машини під назвою «Євробачення», і
наша складова не підвела. Мені приємно, що
п’ятірка лідерів співпала з тією, яку я та моє
оточення за ці дні встигли полюбити. Хоч, на
якомусь етапі ми розуміли, що у нас немає не
улюблених. У нас усі фаворити. А особисто моєю
симпатією були, звичайно ж, мальтійка і молдавани.
Павло ШИЛКО,
ведучий:
— Україна, на мій
погляд, зробила «Євробачення» на дуже високому
рівні. Усі говорять, що склад учасників цього року
був сильніший. Я особисто не знаю, кому б віддав
свою перевагу. Багато хто вже полюбився за цей
час. Крім конкурсантки з Греції, дуже сподобалися
представники Мальти, Фінляндії, (який, на жаль, не
пройшов і до півфіналу), Ізраїлю. Оскільки я не
перший раз веду заходи англійською мовою, то
нічого складного не було. Справа не у знанні мови.
Просто постійно відчував усвідомлення того, що ти
ведеш таке грандіозне велике шоу, що потрібно
викластися емоційно, вкластися за часом, тому що
прямий ефір... Але все було нормально. Ми
виклалися максимально.
Валентина
КИРИЛОВА, директор видавництва Соломії
Павличко «Основи»:
— Я б розділила власні
враження від «Євробачення» на дві категорії:
інстинктивно-спонтанні та тверезо-усвідомлені.
І не думаю, що в цьому
я оригінальна, бо впевнена, що, вимикаючи
телевізор вночі 21 травня, значна частина моїх
співвітчизників полегшено зітхнула: дякувати Богу,
що все скінчилося — нічого не вибухнуло, не зникло
світло, не завалилася сцена, не відключилися
мікрофони, не зникло зображення. Господи, нехай би
всі гості благополучно добралися до місця свого
постійного проживання. Засинаючи, я більше ні про
що не думала. Це перша категорія вражень.
Наступного дня я була
гостинною і присвятила його своїм гостям з Росії,
Прибалтики та Чехії, які «окупували» мою квартиру,
і їх враження стали основою для моїх
тверезо-усвідомлених. Цитую: «Україна — це чудо,
справжнє відкриття для мене!», «Київ — унікальне
місто. Всі усміхаються. Гарна архітектура.
Найсмачніша кухня. Багато зелені», «Високий рівень
організації: сцена, світло, технічне оснащeння —
супер!». «Ви — молодці!»
Так, ми такі. Спасибі,
що нагадали нам про це.
Моя особиста подяка
усім причетним до події, яка стала черговим фактом
нашої історії.
ДОВІДКА «Дня»
Уперше
«Євробачення» відбулося в 1956 році в Лугано
(Швейцарія), і в ньому взяли участь лише сiм
країн. Переможців першого конкурсу вибирало журі з
14 осіб — по 2 від кожної країни-учасниці. Із 1998
року кращих уже почали обирати телеглядачі, а з
минулого року телеголосування проводиться
централізовано. Лідером за кількістю перемог на «
Євробаченні» є Ірландія, чиї представники
вигравали конкурс сім разів, причому в 1992—1994
роках — тричі поспіль. Велика Британія, Франція і
Люксембург перемагали по п’ять разів, Швеція та
Нідерланди — по 4, Швейцарія, Норвегія, Іспанія,
Італія та Данія — по два рази. По одному разу
перемагали представники Монако, Бельгії, Латвії,
Естонії, Югославії, Туреччини, Австрії та
Німеччини, а також України.
Уперше на «
Євробаченні-2003» нашу країну представляв
Олександр Пономарьов, який зайняв 14-те місце з
піснею «Hasta la vista, Baby». Переможниця
торішнього конкурсу в Стамбулі Руслана Лижичко у
фіналі виступала під номером 10, і нині її
запальні «Дикі танці» (назва альбому) очолюють
рейтинги хіт-парадів багатьох країн Європи.
Завдяки Руслані ювілейний — 50-й — конкурс
відбувався в Києві.
Інші матеріали цієї шпальти:
|
Подія “Дня”
Акція “Дня” 
версія для
друку
коментувати
публікацію
.gif){kind=small}
