У Львові презентували книжку Андрія Панчишина «На вулиці батярській»

Львів’яни вже звикли, що у травневі, святкові для міста, дні у нас відбувається традиційне Свято батяра. Це щоразу захоплююче видиво, переплетене львівською говіркою, особливими типажами панів і панянок епохи міжвоєнного Львова і обов’язково концерт правдивих, автентичних, «старих» львівських батярів – Віктора Морозова та гурту «Батяр-бенд».

Цьогоріч військово-політичні події відсунули свята на другий план і змусили нарід згадати про Вітчизну, про захист рідної землі, про любов до неї. Багато людей, які й не були знайомі з основними постулатами батярської філософії, щиро відкрили серця для України, а ворога ладні були запхати глибоко подалі, а то й ще гірше.

Почали це беззастережне служіння справі українські студенти, а особливо футбольні фанати, про яких, чи не найперше, говорили, як про хуліганів, а у львівській транскрипції – батярів. Вони стали стіною перед ворогом ще тоді, коли мало хто вірив у успіх Майдану по цілій Україні. Вони піднімали і захищали Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Луганськ інші, тоді ще не зовсім українські, міста.

Вони ж і виливали свою любов до України і ненависть до ворога у коротких фанатських речівках та куплетах, які миттєво отримували мільйонне поширення у соцмережах.

Не залишилась осторонь і «стара гвардія», в особі екс-не журись Андрія Панчишина, Віктора Морозова і Юрія Винничука. Вони витворили цілий пласт майданівського фольклору, який ніби виходив із епіцентру подій, звучав у багатолюдних київських квартирах, біля палаючих бочок та у гуртах хлопців і дівчат, котрі зігрівали стомлене, змерзле та стурбоване серце щирою, доречною піснею.

Але будь-який правдивий батяр рано чи пізно повертається до Львова. Так сталося і цього разу. Символічно, що сьогоднішня зустріч відбулася у, майже, післявоєнному місті, коли Майдан переміг, вибори відбулися і ворог відступає.

Сьогодні «старі батяри» обмежились скромною презентацією книжки Андрія Панчишина «На вулиці батярській» та невеличким концертом «для своїх». Як і пасує поважному виданню, представлення відбулося у книгарні «Є», котра ледве вмістила всіх шанувальників таланту авторів.

Була вона нетиповою, бо хлопці мало говорили, а більше співали. Влучні і дотепні коментарі Панчишина чергуваличсь з темпераментними і артистичним виконанням Морозова. Найдовше говорив Винничук, як і пасувало поважному літератору і публіцисту.

Шановне товариство, яке завітало на імпрезу тішило своєю строкатістю, а, що найважливіше, – було багато молоді. Вона не знає, як то було колись, але має від кого це почули. Та не це головна – вона знає, як треба діяти зараз і, судячи по реакції файних панянок і моцних фацетів – «старих батярів» вони знали більше по революційних піснях. Адже кожен, відомий давнім прихильникам їхньої творчость, кавал вони зустрічали щирим неприхованим захопленням і видно, що цей вечір став для них приємним відкриттям.