У той же час, тобто четверть століття тому, Бразилією гастролював у складі рок-групи юнак, який писав езотеричні тексти для пісень цієї групи, що були (й до речі, досі залишаються) вельми популярними. Він тоді захоплювався музикою і не знав, що колись почне писати книжки.

Мене колись вигнали з університету за участь у рукописному літературному журналі "Скриня", його ж заарештували за участь у студентському опозиційному альманасі. Мене викликáли до КДБ, його клали до психлікарні.

Минув якийсь час, і після болючих криз і гірких розчарувань бразильський юнак, що став уже зрілим чоловіком, збагнув одну просту і глибоку істину: в цьому житті кожна людина повинна згадати свою сокровенну дитячу мрію, а тоді присвятити себе цій мрії, відкинувши геть усе зайве. З дитинства мрією Пауло Коельо (а це був саме він) було стати письменником, тож він і написав спочатку роман "Денник Мага", а пізніше "Алхіміка", якому судилося стати одним із найпопулярніших романів минулого століття.

Минув ще якийсь час, і мені потрапила в руки ця проста і зворушлива книжка, в якій я впізнав себе - чи то в героєві, чи в авторові, чи у польоті яструбів над пустелею. Я ніколи раніше не чув про Пауло Коельо, і, як невдовзі з'ясувалося, про нього не чув тоді в Україні практично ніхто - ні Андрухович, ні Рябчук, ні Малкович, ні Неборак, ні будь-хто інший.

Тому одного прекрасного дня я сів за комп'ютер, розгорнув оригінал "Алхіміка" і почав його перекладати - не знаючи, що буду робити з цим перекладом, не знаючи, чи хтось його опублікує, але відчуваючи, що маю це зробити саме я.

Минув ще якийсь час, і після цілого ряду дивовижних "збігів" і "випадковостей", про які я тут не буду розповідати, український переклад "Алхіміка" вийшов у світ у львівському видавництві "Класика", а Пауло Коельо прийшов до українського читача, викликавши не менше зацікавлення, ніж у цілому світі.

На жаль, Коельо ще ніколи не приїжджав до України (хоч і палко бажає це зробити), тож коли я довідався, що на початку вересня цього року в Москві під час книжкового ярмарку проходитиме фестиваль, присвячений цьому неймовірно популярному письменникові, я поїхав туди разом із дружиною.

Мені було відомо, що графік виступів, конференцій, інтерв'ю Пауло Коельо був украй насичений, тож я і не сподівався на якісь персональні зустрічі, а просто хотів бодай отримати автограф письменника, але вже першого ж ранку, поселяючись у готелі, я побачив Коельо, який ішов кудись у супроводі свого літературного агента Моніки Антунеш. Згодом виявилося, що ми "випадково" опинилися в одному готелі.

Того ж дня ми познайомилися в клубі Art Garbage на вечорі, присвяченому виходу нового роману письменника "Чорт і панна Прим" у російському перекладі (мій український виходить, до речі, цими днями знову ж таки у львівській "Класиці"), і я вже майже не здивувався, коли пан Коельо почав раптом обіймати мене, ніби старого доброго приятеля (викликавши цим жестом неабияке здивування і навіть заздрість московської літературної еліти), та й сам я у його очах побачив щось на диво знайоме.

Наступного дня пан Коельо запросив мене з дружиною на обід, де розповідав про своє музичне минуле, про те, що любить різноманітну добру музику, але ніколи не слухає її, коли пише романи, зосереджуючись на роботі. З'ясувалося, що українська музика для нього суцільна terra incognita, тож я вирішив урятувати ситуацію, подарувавши йому свій компакт-диск "Треба встати і вийти". Сподіваюся, що пісні Костя Москальця - це не найгірший варіант для знайомства Коельо з нашою музикою.

Цікаво, що Пауло Коельо з дружиною мешкають здебільшого на півдні Франції, але для написання чергового твору Пауло майже незмінно повертається до рідної Бразилії, бо тілька ця країна, де у свідомості людей тісно переплелися магія й реальність, створює йому необхідну атмосферу для творчості. І в той же час дія його романів майже завжди відбувається за межами Бразилії - то в Іспанії, то у Франції, то у Словенії, то в Єгипті. На моє запитання, чому так сталося, пан Коельо посміхнувся і сказав, що відповідь була б надто довгою, проте зізнався по секрету, що героїнею його нового роману, над яким він зараз працює, буде бразилійка, яка за фахом є... але тут я мушу зупинитися, щоб не розкривати завчасно авторські таємниці.

Так і минули наші короткі, але дуже приємні й теплі зустрічі з Пауло Коельо. Коли ми вже прощалися, моя дружина Мотря помітила на руці письменника витатуйованого метелика. Ми поцікавилися, що це означає, а Пауло посміхнувся і сказав, що він і дружина замість того, щоб носити обручки, витатуювали на руках метеликів - символ постійних зовнішніх трансформацій і незмінності глибинної суті, сокровенного єства. Важка незграбна гусінь - застигла нерухома лялечка - і врешті легкий граціозний метелик, який летить у небеса.

Не забуваймо, що ми всі повинні перейти в житті ці алхімічні перетворення, не забуваймо своїх мрій, які зародилися в душі Всесвіту, не забуваймо про свою місію у цьому світі - так ніби співав мені метелик, що колись сів у мене на потилиці, а тепер опинився на руці мудрого Алхіміка Пауло Коельо. І я вдячно потиснув цю руку.