ІНТЕРВ'Ю У ПОСТУПІ (№ 166 від 7 жовтня 2000 року)

Знаменитого бразильця Пауло Коельо, автора "Алхіміка" багатьом читачам "Поступу", які захоплюються інтелектуальною прозою, особливо представляти, напевно, не треба. Однак ми все ж спробуємо. Отже, Пауло Коельо - це саме та людина, що написала роман "Алхімік", який зараз є бестселером №1 у 30 країнах світу, і перекладено його більше ніж на сорок мов, а загальний тираж цієї книжки сягнув уже понад 23 мільйони! За даними провідних світових видавництв, "Алхімік" зараз входить у десятку найбільш читабельних книжок у світі - і це при тому, що цю книжку важко назвати розважальною!

Пауло Коельо: "Я є - і сподіваюсь залишитися назавжди - пілігримом"

Знаменитий бразильський письменник уперше дав інтерв'ю для українських читачів

Розмова з Пауло Коельо відбувалася, на жаль, не безпосередньо в Ріо-де-Жанейро, де він мешкає, а завдяки Інтернету. Знаменитий бразилець без жодних вагань погодився на інтерв'ю, як тільки дізнався, що у Львові є люди, які прагнуть з ним поговорити - нехай навіть віртуально. Натомість у львів'ян був для цього вагомий привід: львівське видавництво "Класика" вперше в Україні видало роман "Алхімік" в українському перекладі.

Розмова відбувалася за участю відповідального редактора "Критики" Миколи Рябчука (Київ), оглядача "Поступу" Мар'яни Савки (Львів), редактора видавництва "Класика" Марії Габлевич (Львів), перекладача роману "Алхімік" на українську мову Віктора Морозова (Торонто-Львів) і автора цього роману Пауло Коельо (Ріо-де-Жанейро).

В. Морозов: Враховуючи те, що "Алхімік" - це перший Ваш твір, перекладений українською, а отже український читач лише починає Вас відкривати, розкажіть трохи про себе й свою творчість.

П. Коельо: Я є - і сподіваюсь залишитися назавжди - пілігримом. Письменником, що згідно зі стародавньою традицією читає по зорях і мапах, черпає історії з найрізноманітніших джерел, має відвагу занурюватися в глибини незбагненного океану Духу і вміє ділитися всім цим з людьми. Завдяки своїм книжкам я отримую можливість повернути бодай дещицю досвіду, накопиченого в якості людської істоти - і не тому, що вважаю свою душу бездоганно чистою, а тому, що ця знайома багатьом спокуса є надто сильною.

В. Морозов: В передмові до книги "П'ята гора" Ви розповіли про те, як були готові зрадити своїй мрії (про те, щоб стати письменником) заради престижної роботи для CBS, адже в Бразилії (як і, до речі, в Україні) неможливо вижити лише з літературної праці. Чи не могли б Ви докладніше зупинитися на цьому епізоді з Вашого життя? Чи продовжували б Ви займатися літературою, якби Ваші твори не стали б такими популярними в усьому світі?

П. Коельо: В моєму словнику відсутнє поняття "якби". Звертаючись у своїх творах до духовних питань, я мушу повністю зосереджуватись на прийнятих мною рішеннях, а не відволікатись на те, що могло б статися, але не сталося. Коли я вперше вирішив сплатити ціну власної мрії - стати письменником - я чудово усвідомлював правоту слів моєї матері: в Бразилії не читає ніхто, я ніколи не досягну тут успіху. Проте мене не відлякала ця засторога, тож я й боровся всупереч усьому, бо мені в житті бракувало справжнього завзяття. Були часи, коли мене змагали зневіра й розпука, та я досить мудро спалив усі мости, перш ніж відправитись у мандри. Отож, дороги назад вже не було.

М. Савка: Чи були у Вашому житті переломні моменти, раптові зміни (не так у ході подій, як у свідомості)?

П. Коельо: Це відбувається щодня, інакше життя не мало б сенсу. Я інший, ніж був учора, маю інші сумніви, долаю інші перешкоди тощо. Проте не вірю у раптові зміни - коли вони й трапляються, не залишають по собі значного сліду. Натомість вірю, що в нашому житті відбувається підспудно незбагненний і невідчутний нами алхімічний процес постійного розпаду й відновлення. Опинившись у граничній ситуації, ми виявляємо на свідомому рівні все те, чого навчились підсвідомо. Тоді ми самі вражаємося своїм можливостям, і ось це й є найважливішою зміною.

М. Савка: Хто для Вас є авторитетом у літературі?

П. Коельо: Хорхе Луїс Борхес (володіння незбагненним), Вільям Блейк (володіння візіями), Хорхе Амадо (володіння технікою), Генрі Міллер (володіння простим і стислим стилем).

М. Савка: Як Ви сприймаєте критику і скепсис на свою адресу?

П. Коельо: Письменники пишуть, критики критикують, читачі читають. Якщо ці правила змінити, не відбудеться нічого вартісного. З іншого боку я переконаний, що моя літературна манера є до певної міри новаторська, хоча й базується на вельми давній оповідній традиції, і це - як завжди - дещо шокує представників академічної школи, яка й досі дотримується канонів ХІХ сторіччя.

Ми живемо в світі, який дає письменникові змогу розгорнути повний діапазон взаємодії з читачем. Я залишаю в тексті порожні місця, прогалини, вважаючи свого читача достатньо підготовленим для адекватного розуміння моїх намірів. Написавши "пустеля", я не конкретизую, що це за пустеля, й читач повинен витворити свій власний образ. Література - це випробування уяви як автора, так і читача.

В. Морозов: Герой Вашого автобіографічного твору "Паломництво" (Денник Мага) запитує у свого попутника: "Яке відношення має до католицької церкви магія?", на що той (Петрус) відповідає: "Безпосереднє". Чи не могли б Ви детальніше прокоментувати цю фразу й висловити свої думки з цього приводу?

П.Коельо: Ні. Цим уже все сказано. Я католик і вірю в чудеса. Віра в чудеса сприяє розширенню мого світу далеко поза власні межі.

М. Савка: Наскільки роман "Алхімік" змінив Ваше життя й наскільки популярність змінила Ваше життя?

П.Коельо: "Алхімік" дозволив мені подолати завдяки перекладам мовний бар'єр, публікуватися в цілому світі й контактувати з різними культурами. Проте мені й надалі пощастило зберігти вірний мені читацький континґент, мабуть, тому що в кожну свою наступну книгу я намагався вкласти кращу частку самого себе, а це має неабияке значення.

Щодо змін у житті: письменницький успіх не виявляється зовні настільки ж яскраво, як успіх музиканта або кінозірки, тож особисте моє життя не зазнало великих змін. З іншого боку, моя душа мандрує відокремлено від мене у вигляді книжок, тому, відвідуючи будь-яку країну світу, я завжди знаходжу своїх читачів і ніде не почуваюся чужинцем.

М. Савка: Чи писали Ви "Алхіміка" для читача, чи лише для себе?

П. Коельо: Та якого читача! Коли я його писав, то навіть не знав, чи зможу знайти видавця! Ця книга написана, щоб усвідомити свій сокровенний шлях.

М. Савка: Чи виділяєте Ви "Алхіміка" з-поміж інших своїх творів, і яке місце визначаєте йому, порівняно з іншими своїми романами?

П. Коельо: Кожна моя книжка є інакшою - тут немає якихось сталих формул.

М. Савка: Яка з-поміж усіх леґенд і притч, використаних у цій книзі, для Вас найважливіша?

П. Коельо: Вся моя книжка заснована на стародавній перській леґенді, яку написав Румі.

М. Савка: Чи знайшли Ви свій скарб, і який він?

П. Коельо: Я врешті-решт збагнув, що скарб - це не те, що ви знаходите після довгих пошуків, це - сам пошук. Тепер я намагаюся цього не забувати й рятуюся цим від своїх страхів.

М. Габлевич: Судячи з епіграфу до "Алхіміка", як він проектується на сюжет і героїв твору, можна дійти до висновку, що юнак Сантьяґо є своєрідним аналогом Христа-Чоловіка, тоді як обидві дівчини, в яких він закохується, є, фактично, іпостасями Жінки: Марія уособлює земну її частку, Марта - духовну, а Христос є для обох провідною зіркою, зразком, духовним проводирем.

Якби цей трикутник взаємовідносин, з його однобічною залежністю, поміняти в статєвому аспекті - тобто, якби проводирем стала Жінка, а решта дві "частини" були б уособленням Чоловіка, чи змогли б Ви використати подібний сюжет? Чи Ви, натомість, винайшли б щось цілком іншого для втілення тієї ж основної ідеї? Яким би тоді міг бути цей сюжет?

П. Коельо: Дуже розумне питання, але всі мої мої герої народжувалися спонтанно. Мені важко говорити про книгу, якої я не написав. Щодо феміністичної візії, можу послатися на дві інші мої книги - "Бріда" та "Біля річки П'єдри я сидів і ридав", у яких досліджую свою жіночу душу.

М. Савка: Чи Ви відчуваєте відповідальність за тих надто ревних послідовників Вашого вчення, особливо молодих і несформованих, які можуть піти хибним шляхом, неправильно "розтлумачивши знаки"?

П. Коельо: У мене немає недооцінки своїх читачів. Мені 53 роки, але я й досі, на мою думку, залишаюсь молодим і несформованим. Я також можу хибно розтлумачити знаки, проте це мені не перешкоджає керуватися ними, й вони здебільшого виявляються вірними. З іншого боку, в своїх книжках я ділюся власним досвідом, а не вченням. Я з повною відповідальністю вкладаю в кожний свій рядок усе найкраще, що в мене є, а мій читач, звичайно ж, розуміє, що це лише мій спосіб ділитися любов'ю й приязню. Книга не заміняє собою життя.

М. Рябчук: Які Ваші враження від Східної Европи? Чи маєте якесь, бодай стереотипне уявлення про Україну? Чи хотіли б у ній побувати?

П. Коельо: Я бував кілька разів у Східній Европі, ще за совєтського режиму й опісля нього. Зміни вражаючі, люди сприйняли виклик доби, й це добре. В цьому вони великою мірою нагадують нас, бразильців: існуючи в умовах постійної кризи, ми мусимо щодня виявляти свою креативність. І це, в перспективі, повинно знецінити штучні вартості, нав'язувані нам американською культурою. Щодо України, то я не тільки хочу в ній побувати, але й побуваю в найближчому майбутньому.

М. Рябчук: Які Ваші взаємини з панівним англомовним ринком? Як Ви поєднуєте творчість з комерцією?

П. Коельо: А я й не поєдную. Я пишу книжки й ніколи не втручаюся у видавничий процес. Мені пощастило знайти таку особу, Моніку Атунеж, яка поділяла моє завзяття й погодилася стати моїм літературним аґентом. Після того, як один пенсіонер-американець, що володів португальською мовою, захопився моєю книжкою "Паломництво" й переклав її на англійську, всі мої твори зажили своїм, незалежним від мене, життям. Усім цим займається Моніка, яка не звітується мені щодо бізнесових справ, а я не звітуюся їй стосовно справ літературних.

М. Рябчук: Яким чином співіснують дві португаломовні літератури (бразильська і власне португальська) - це конкуренція, чи симбіоз? Хто є Центром, звідки приходить визнання?

П. Коельо: Це одна мова. Тут не існує якоїсь конкуренції. В нас є чудові письменники, але не гірших можна знайти в Анголі, Кабо Верде, Мозамбіку чи Східному Тиморі. Не можна говорити про те, що португаломовна література зосереджується лише вздовж бразильсько-португальської вісі.

М. Рябчук: Чи маєте Ви нобелівські амбіції і, взагалі, що Ви думаєте про всілякі нагороди?

П. Коельо: Найважливішою нагородою для письменника є його читачі. Поза тим, все має відповідну вартість. Хоча, якщо ви маєте нагороди й вас обожнюють колеги з літературних кіл, проте вам не вдалося за допомогою слів наблизитись до іншої людської істоти, це означає, що ви не зуміли здійснити особисту леґенду.

 

Розмовляв, скоординував і
переклав питання й відповіді

Віктор Морозов

Публікація цього інтерв'ю в "Поступі"
стала можливою завдяки люб'язній згоді
директора видавництва "Класика"
Володимира Дмитерка