Три концерти у столиці

Холодний листопадовий вечір, затишний київський клуб, багато пива, клуби сигаретного диму, забігані офіціанти, російсько-українсько-англійський мікс... Усі чекають на появу “Мертвого півня” і Віктора Морозова.

І таких вечорів минулого тижня було три. І очікували появи музикантів загалом близько тисячі прихильників. Концерти проходили у трьох клубах. Незважаючи на те, що ті клуби збирають різну за емоційним складом публіку, всі три концерти можна назвати вдалими. Як сказав один з барменів: “Драйв відбувся!” Приємно, що серед публіки було небагато екс-львів’ян, точніше їх було менше, ніж можна було очікувати. Серед російськомовних глядачів було чути фрази про те, що дехто слухає цих музикантів уперше. Вражала кількість іноземців, які, судячи з підслуханих розмов, орієнтуються у творчості і “Півнів”, і Морозова. А коли чорношкіра публіка почала підспівувати “O, my dear Ukraine” – захотілося винести хліб-сіль...

На кожному концерті були присутні імениті гості. Серед “постійних” клієнтів, тобто тих, хто відвідав не менше двох концертів, – Тарас Чубай, музиканти з “Мандрів”, ведучий “Нового каналу” Андрій Шевченко, журналісти Олександр Кривенко, керівник порталу “Форум” Олексій Шалайський.

Політиків на концертах гідно представив Юрій Костенко з дружиною, в очах якої виразно прочитувалося бажання встати з-за зарезервованого столика і потанцювати. Однак опінія поважної персони зобов’язувала її мирно попивати червоне вино.

Щодо самого музичного наповнення, то тут обійшлося без несподіванок. Усе було, як завжди – драйвово! Безперечно, школа співу Віктора Морозова і техніка гри показали, що на сцені – майстер. А міміка Барбари і внутрішній роковий колорит команди компенсували всі технічні недоліки “Мертвого півня”. Але головне, що музикантам вдалося привнести атмосферу доброї старої львівської “Ляльки”, яку в Києві створити важче і яку тут дуже цінують.

Але найцінніше відчуття, як на мене, після цих концертів дещо інше. Мені на мить здалося, що мода на “українське” в Києві таки не минає, хоча, гуляючи його вулицями, цього відразу не скажеш.

Галина Янишівська, Київ