Сьогодні Передплата Реклама Контакти
  Ви не ввійшли Ввійти Приєднатися
Ви знаходитеся тут: Головна » 2004 » Вересень » 23 (№ 496) » “Я довіряю лише самому собі”

Вхід
Ім'я користувача

Пароль

 
Оголошення
Якщо бажаєте щоб ваші коментарі були іменними, а не анонімними, то перед написанням коментаря вам необхідно ввійти під своїм раніше зареєстрованим ім’ям.
Plone Hosting Zope hosting by Quintagroup.com

“Я довіряю лише самому собі”

Розмова з Пауло Коельо, бразильським письменником

Відомий бразильський письменник, автор культового роману “Алхімік”, Паоло Коельо роздає автографи на прес-конференції в Києві в середу, 15 вересня 2004р. До того, як стати письменником, Коельо брав участь у латиноамериканських революціях, тричі сидів у в’язниці, побував поп-зіркою, драматургом, театральним режисером, хіппі та сценаристом на телебаченні. Він почав писати у віці 35 років, 1982 року. З тих пір написав понад десяток романів, виданих у багатьох країнах світу мільйонними тиражами (УНІАН)

Пауло Коельо відомий не лише своїми творами, а й тим, що може припинити інтерв’ю після першого запитання, яке йому не сподобається. З кореспондентом “Газети” він зустрівся в готелі “Дністер”, заборонив фотографувати себе під час обіду, натомість із задоволенням позував, пив морквяний сік з вершками та розмірковував про себе в літературі та у Всесвіті.

– Скажіть, будь ласка, чи читаєте в періодиці статті про себе? Які з них привертають вашу увагу: позитивні чи негативні?

– Про мене пишуть надто багато, аби міг переглядати все. Часом, звичайно, читаю щось про себе, але доволі рідко. Як відбувається відбір статей? Випадково. Не думаю, що це залежить від статті, буцім позитивні відгуки цікавлять мене більше, ніж негативні. Я довіряю не пресі, а своїм читачам.

– Тобто думка критиків про ваші твори не особливо хвилює?

– Так, напевно, не надто. Найважливішою в житті письменника є оцінка читача, а не критика. Критики, на жаль, часто пишуть свої статті, не читаючи творів.

– А як щодо перекладів: спілкуєтеся зі своїми перекладачами, оцінюєте фаховість перекладу чи цілком покладаєтеся на видавництво?

– Окрім португальської, володію англійською та французькою, відповідно, міг би авторизувати лише ці переклади. Але нині мої книги переклали в понад п’ятдесяти країнах світу. Вже не маю фізичної змоги простежити за всіма перекладами. Тим паче, як мені авторизувати, наприклад, японський або український текст, адже не володію цими мовами? Тому цілком покладаюся на своїх видавців і літературного агента й довіряю їм. Вони оголошують конкурс перекладів, обирають найкращий – і наразі ще не доводилося чути нарікань від читачів.

– Чи багатьох своїх перекладачів знаєте особисто?

– Ні, дуже мало.

– Але з українським перекладачем Віктором Морозовим таки вдалося познайомитися?

– Так, він дуже цікава та неординарна людина. Перед тим, як стати моїм перекладачем, був читачем моїх творів – і це основне. Він розуміє мене, йому цікаво те, що я пишу; перекладає за покликом душі, а не для заробітку. Ми познайомилися в Москві й дуже приємно поспілкувалися. Впевнений, що він робить якісні переклади.

– Що означає для вас успіх, як почуваєтеся в ролі популярного письменника?

– Успіх неможливо запланувати чи передбачити, тут усе вирішує читач. Яку б шалену рекламу не робили книзі, ви не примусите її читати, якщо вона погана. Ніхто не здатен визначити секрету популярності поміж читачів. Одна книга стає бестселером, а інша провалюється – і все, цьому не існує жодних пояснень. Спочатку видаєте п’ять тисяч примірників, наступного року – двадцять, а потім – декілька мільйонів. Це і є успіхом.

– Отже, успіх – це спілкування з якомога більшою кількістю читачів?

– Спілкування з читачем – це абстракція. Коли пишу книгу, намагаюся збагнути власну душу та висловити це. Все інше мене мало цікавить. Але якщо отримую шанс поспілкуватися з кимось зі своїх читачів – це для мене справжнє свято. Чудовий момент. У Львів приїхав не для того, щоб продавати чи рекламувати свої книги, а щоб поспілкуватися з читачами.

– Спілкування з читачами відбувається тільки під час авторських вечорів?

– Ні, намагаюся листуватися зі своїми читачами на веб-сторінці, мені цікаво читати відгуки. Таке спілкування є більш особистим, аніж під час авторських вечорів, бо люди стають відвертішими, в них є більше часу, щоб висловитися.

– Вам подобається читати свої твори перед публікою?

– Я ненавиджу це. Після виходу кожної нової книги доводиться їздити в промоційний тур і в різних місцях читати уривки. Я дуже цього не люблю. Значно більше до вподоби невимушене спілкування з читачами, відповіді на їхні запитання. Спілкування з читачем дає змогу показати, що стоїть за книгою, аби краще зрозуміти автора. Саме в цьому полягає найбільше задоволення від роботи письменника – коли бачиш, що твої твори потрібні та цікаві людям.

– Чи важко бути популярним?

– Важко? Чому це має бути важко? Ні, це зовсім не складно, хоча, зрозуміло, для цього доводиться чимало попрацювати. Але популярність має й свої переваги. Нині значно частіше доводиться спілкуватися з цікавими людьми, ніж це траплялося раніше, коли ще не був таким відомим. Маю більше можливостей розкрити себе, реалізуватися. Легше дається і встановлення контакту з людьми, перше знайомство. Хоча, як уже казав, спілкування з читачами – річ доволі абстрактна, але це найважливіше в роботі письменника.


– Наскільки вагомою є думка ваших читачів чи критиків на етапі створення нового роману? Якби, приміром, хтось сказав, що йому подобаються всі ваші твори, але останній розділ одного з них потрібно переписати, бо так буде краще, зважали б на це?

– Ні. Все, що стосується моїх творів, вирішую я і тільки я. Ніхто не має права втручатися в це, ніхто не може вплинути на це. Немає значення, ким ця людина є для мене: видавцем, літературним агентом, критиком чи просто читачем.

– Що потрібно вам для творчості: самотність, спілкування, спеціальне оточення?

– Мені потрібно жити. А творити можу всюди, і коли сам блукаю в лісі, і коли їду кудись в авто. Творчий процес неперервний, він триває й тепер, доки ми розмовляємо. Для письменника поштовхом може стати все що завгодно, тут не існує жодних рецептів: що потрібно робити, аби написати гарну книгу. Просто жити, мені здається, просто жити. І дослухатися до свого серця. Довіряти йому.

– Чи знаєте твори якихось українських письменників?

– У цьому й полягає найбільша проблема. Чи багатьох бразильських письменників знають в Україні? Мабуть, не дуже. Те саме й у нас. Немає перекладів. А як я можу прочитати чиюсь книгу, не володіючи мовою?

– Які книги читаєте, які з них впливають на вас?

– Читаю дуже багато. Класики, сучасної літератури, перекладів творів різних жанрів: романів, наукової фантастики, популярної та серйозної літератури. Але якщо йдеться про книги, які перечитував у своєму житті, то їх не так багато: Генрі Міллер, Хорхе Луїс Борхес, Вільям Блейк і Жоржі Амаду.

– Ви віддаєте перевагу літературі якоїсь однієї країни?

– Ні, літературу неможливо ділити за географічними ознаками. Геніальні письменники народжуються в різних країнах, і мені все одно, якої національності той чи інший письменник, важливим є лише текст.

– Як постає нова книга Пауло Коельо: виникає задум, і ви виношуєте ідею, аж доки вона не стане готовим твором, чи писання – це несподіванка й для вас самого?

– До подробиць продумую кожен свій роман – і тільки потім сідаю записувати. З кожною новою книгою все починаю спочатку й проходжу інший шлях. Це виснажлива праця, яка триває щодня та цілий день. Працюю не лише за столом, коли записую вже готові ідеї, а й тоді, коли лише народжую їх, обдумую. Кожна нова книга – це мій виклик самому собі, випробування своїх сил і чергова спроба збагнути власну душу.

– Ви переписуєте свої тексти чи створюєте відразу остаточний варіант?

– Так, переписую, часом усю книгу доводиться переробляти по декілька разів. А буває й таке, що доводиться цілком викинути до половини написаний текст. Письменник повинен бути свідомим того, що не все, що пише, варте публікації, мусить бути суворим цензором сам собі.

– Чи існує особа, якій довіряєте перше прочитання своїх творів, слово якої є важливим для вас?

– Ні, я все вирішую сам і довіряю лише собі. Лише часом, коли пишу про речі, на яких не надто розуміюся, то потребую технічних консультацій та уточнень. Наприклад, із галузі якихось спеціальних знань чи історичних подробиць. Але коли книгу дописано, ніхто не має права забрати чи додати туди жодної коми.

– Чого очікуєте від візиту в Україну? Що спонукало вас приїхати?

– Не знаю, що саме є причиною моєї симпатії до України, але відчуваю її вже давно та вже давно мріяв приїхати. Не запитуйте мене, чому – я не знаю відповідей на 99% усіх запитань, що їх ставить переді мною життя. До мене приходить надзвичайно багато запрошень на різні літературні акції. Колись один із друзів поцікавився, скільки запрошень я отримав за місяць. У електронній поштовій скриньці ми нарахували понад сотню з різних країн. Серед них було й запрошення на львівський Форум видавців. Вибрав його. І ось я тут. А тепер повернімося до вашого першого запитання: ваша стаття про мене буде позитивною чи негативною?

Розмовляла Наталка Сняданко

Інструменти
Add to Favorites Візьміть закладку на сайт
Make Start Page Зробіть сайт стартовою сторінкою
« Sep 2004 »
Su Mo Tu We Th Fr Sa
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30    
2004-09-01
01 (№ 480)
2004-09-02
02 (№ 481)
2004-09-03
03 (№ 482)
2004-09-06
06 (№ 483)
2004-09-07
07 (№ 484)
2004-09-08
08 (№ 485)
2004-09-09
09 (№ 486)
2004-09-10
10 (№ 487)
2004-09-13
13 (№ 488)
2004-09-14
14 (№ 489)
2004-09-15
15 (№ 490)
2004-09-16
16 (№ 491)
2004-09-17
17 (№ 492)
2004-09-20
20 (№ 493)
2004-09-21
21 (№ 494)
2004-09-22
22 (№ 495)
2004-09-23
23 (№ 496)
2004-09-24
24 (№ 497)