Україна молода

"У Києві нарешті запахло Україною"
Інтелектуальна опозиція передислоковується на "Останню барикаду"

        Як показує українська практика, поєднувати революцію і комерцію за
законом з'єднаних судин досить просто. Таких професійних революціонерів і
революціонерок у нас вистачає, справа їхня фактично безпрограшна, їхню
нещирість у політиці багато хто бачить неозброєним оком. Важче тим, чия
революція постійно програє, не приносячи ані моральних, ані особливих
матеріальних дивідендів, кого регулярно викидає за борт великої політики. А
жити треба, жити хочеться краще й веселіше. Ідеї рояться, друзі
залишаються... Так і стають реальністю ну дуже непересічні проекти.

        "Ідея відкрити модерну кав'ярню, в якій дух боротьби за незалежність,
дух молодої опозиційності був би поєднаний зі стилем сучасного українського
міста, зародилася в мене ще років шість тому", - каже один із лідерів
студентського голодування 19990 року, а нині - член президії комітету "За
правду!" й голова Молодіжного штабу референдуму Олесь Доній. Тоді - шість
років тому - він навіть продав із матір'ю квартиру. Відкриття ж кафе стало
доконаним фактом лише минулої п'ятниці. За цей час у столиці - якщо брати
інтелектуальну, культурну, мовну ситуацію - майже нічого не змінилося. "Ми -
україномовні, опозиційно налаштовані кияни - живемо ніби в гетто", -
констатує Доній. Тому вельми доречною виглядає та абсолютно нетипова "Остання
барикада", відкриття якої просунута патріотична молодь вкупі з деякими
зубрами (як-то Подер'вянський, Цибулько тощо) відзначила увечері 13 липня за
адресою вул. Суворова, 4.

        "У нас розмовляють українською" - така "дискримінаційна" залізна
табличка на вході, погодьмося, велика рідкість для України. Всередині на
стінах - колючий дріт і міліцейські щити, кийки і мегафони, цегла й арматура,
майже справжні барикади замість стійок барів. Великі численні фото з
голодування 10-річної давнини, грубі столи, обклеєні старими студентськими
листівками й газетами... Революція програла - тепер її можна замовити в меню.
Там вам і комплексний обід "Послєдній русскій" (горілка, сіль і бородінський
хліб), і курячі "Крильця совєтів", і "Слава нації - смерть ворогам" (горілка
з перцем і такий же гарячий бутерброд). Є "Спи, маленький козачок" - горілка
плюс пиво. Загалом, дорогувато. Але все одно - для своїх. "Тут більше
ідеології, ніж комерції, - каже голова ТОВ "Остання барикада" Олесь Доній. -
Ми не можемо чекати, поки українізацію почне держава, - ми діємо самі.
Подивіться: досі в Києві якщо й були якісь українські подібні заклади, то
обов'язково або "Козачки", або "Хутірці", словом, суцільна шароварщина і
глечики. Ми ж змінюємо стереотипи. Я виріс і живу в місті, і для мене
українська культура - це міська культура, цегла й модернізм. Тому на
"Останній барикаді" постійними будуть жива сучасна українська музика,
літературні читання, презентації книжок молодих авторів, вистави і виставки,
модерн і постмодерн, психоделіка та тому подібний андеграунд".

        Сенс "Барикади" засвідчила вже перша вечірка: молоді, незважаючи на
не надто активну (лише через Інтернет) рекламу, була тьма, і виявилося, що
"просунутих" юнаків і дівчат, котрі розмовляють не "на общепонятном", а саме
українською, у столиці таки чимало. Крім того, в залізних залах можна було
переручкатися майже з усією молодою опозицією, для котрої, схоже, ця установа
замінить втрачені вулиці 9 березня. "Я радий з того, що в Києві нарешті
запахло Україною", - сказав співак із колишніх львівських "Не журись!" Віктор
Морозов. Пахло кавою "Студентська" за 1.50 і розлитим на підлогу шаровим
спонсорським пивом "Оболонь", грали молоді рокери від "Червоної рути" і
старий "Вій", співала Ірина Шинкарук. "Ти диви, справжня "львівщина"!" -
відзначив хтось із гостей-галичан. Та чому "львівщина"? Є й такий Київ - наше
гетто.

Дмитро ЛИХОВІЙ.

"Україна молода" 2001.07.17